Глава 4. Від тепла лід тане

За кілька днів спілкування дівчата дізналися, що спільних інтересів у них було дуже багато. Особливо Даша розцвіла, коли зайшла до кімнати Насті та побачила там безліч постерів із рок-гуртами, з тими ж, які так любила і вона сама. Потім виявилось, що їм подобалися однакові жанри фільмів та книг. Дівчатам явно було про що поговорити та що обговорити. А до всього іншого Настя помітила, що Даша почала грати в ту ж комп'ютерну гру, що і вона колись пройшла, і ділилася з «сестрою» порадами.

Від Настіних ревнощів не залишилося й сліду. Так напрочуд багато спільного не могло не зблизити людей. А Даша не шкодувала, що розповіла їй про своє життя. Вона не прорахувалася, це був справді дуже уважний слухач. Слухач, якому судилося стати другом.

Дашин батько, який часто дізнавався, як там вона, у батьків Насті, радісно думав, що неслухняна дочка перевиховується, але секрет був зовсім в іншому. Все було навпаки, до банальності просто, їй дали можливість бути собою. Ніхто не лаяв її за захоплення, ніхто не влаштовував безпричинних скандалів, ніхто не влазив у її життя та дії. Даша бачила це ставлення до себе і не могла поводитися так само, як з батьком та Віолеттою.

Вона була просто щаслива, і втрачати це щастя, збиралася найменше, навпаки, п'ять днів спілкування з Настею та життя в її сім'ї зміцнили в ній віру в те, що і в її житті все може бути по-іншому, і вона може змусити долю повернути їй білу смугу у життя.

П'ять днів проведених у сім'ї Насті повернули Даші віру в людей. І навіть більше, адже Настя переконала Дашу, що разом, вони мають спробувати витягнути її сестру з прірви, в яку та котилася вже багато років.

— Але це твоя сестра, ти ж не можеш просто так все залишити? Давай допоможемо їй! — не вгамовувалась Настя.

— Якби вона хотіла допомоги, якби вона хотіла змінитись, сама вийшла б зі свого безпробудного запою, я б тоді допомогла їй повернутися і довести, що вона не хвора й відправила б до якогось реабілітаційного центру, але вона сама цього не хоче! Ти думаєш, що вона схаменеться, якщо опиниться в місті, але цього не станеться! — зі злістю відповіла Даша.

— Усі мають право на ще один шанс. — приречено сказала Настя, сподіваючись переконати сестру.

— Всі, крім цієї дурепи. — теж знижуючи голос, відповіла Даша.

— Якби той психіатр у лікарні міркував так само, як і ти зараз, Дашо, то ти б із тієї психлікарні ніколи б і не вийшла. — промовила Настя свій останній суворий аргумент.

Дашу ця фраза зачепила за живе до того сильно, що більше вона не сказала ні слова, а потім, ніби позбувшись усіх емоцій, холодним голосом вимовила:

— Ти маєш рацію, тільки нам треба не просто приїхати і забрати Олену, а поставити їй якусь умову. Нехай доведе нам, що ми маємо їй допомогти.

— Наприклад, напишемо їй список справ чи порад щодо того, яким має бути життя нормальної людини, і дамо тиждень на виконання. А ще треба постаратися, щоб вона подивилася на себе з іншого боку і якщо в ній залишилася хоч крапля людського, вона обов'язково зміниться. І тільки в цьому випадку її заберемо… та, хоч би й до нас додому. — пожвавішавши, сказала Настя.

— Хороша ідея. — Відповіла Даша, якій теж передався Настін запал.

І дівчата з радістю взялися за написання порад та підготовку ідеї.