Третя частина. Вдала знахідка

Розплющив Ойчик оченята:
«А де це я і що за хата?
Така гарненька біла-біла.
Ґаздиня вправна побілила.»
Зіпʼявся він на задні лапки 
Й почав ходити коло «хатки»
Та ні дверей на ній ні вікон
Обходив стільки — збився ліком.
По стінці кулачком він стукав,
«Чи є тут хто?» — Три рази гукав.

Та раптом голос чути з «даху»:
— Дивлюсь на тебе, бідолаху,
Чудний ти Ойчику й дивацький,
Хоча, на погляд, хлопець хвацький.
Але не можу зрозуміти:
Для чого гриб потрібно бити?

Угору Ойчик подивився —
Там равлик з мушлею котився:
— Це ти, Тиміше? Добрий ранок!
А я шукаю — де тут ґанок?

Щоб осягнути, що це? — збоку
Позадкував він крок за кроком
І зупинився в здивуванні,
Аж хвіст повис, як знак питання:
— Не вгледів я такого близько.
Хіба це гриб?! Та це ж грибисько!
Не бачу пошукам причину,
Нарешті я знайшов хатину!

— Смієшся, хлопче?
           — Не сміюся!
В грибиську цьому оселюся.

— Таки чудний.  Таки дивацький.
Придумати таке, зненацька.

— Я працюватиму невпинно,
Мʼякеньку вийму серцевину,
Доладно, щоб стіна не впала,
Щоб міцно шапку-дах тримала.
Ще прогризу зо два віконця,
Щоб вдосталь вдень було там сонця.

— Напевне, Ойчику, ти з міста,
Ніхто не може гриб цей вгризти.
Стіна його затверда завше
Ми ходим облизня спіймавши.
Якщо і прогризеш не зможеш
Його ти зʼїсти!

— Допоможеш. 
Іванці дам та Опанасу
У мене є достатньо часу.
Хоч зуби білі, як перлини 
Міцні точити можуть стіни.

— Вітання щирі вам від мене —
Спустилась хутко білка з клена —
Згадали ви імʼя в розмові
Моє, а чи на добрім слові?

— Привіт, Іванко! Так згадали.
Ми тут з Тимішем план складали,
Будинок із гриба робити,
Мʼякуш не знаєм де подіти?
Мені одному все не зʼїсти.
Тут мишенят потрібно з двісті.

На це Іванка відказала:
— Так, цього  мʼякуш‘а чимало!
На зиму зробимо запаси
Гуртом з Тимішем, Опанасом.
Але це ж треба! Дивний задум.
Надумали ж таке ви разом…

Тут равлик мовив: 
— Це все Ойчик,
Його і задум і грибочок.
Чи вийде з цього всього «хатка»?
Це знає тільки мишенятко.  

Тим часом Ойчик пазурами
Нашкрябав так, як вчила мама.
І легко, наче на папері,
Намалював майбутні двері.
А далі гострими зубами
Точив грибок та клав шматками
Його мʼякушку наче цеглу,
Аж равлик з білкою завмерли,
Так задивилися на працю. 
Іванка схаменувшись:
—   Мамцю! - 
Припала до землі та вухом —
Чи Кріт не лізе поряд, слуха 
І вчувши дядька шкряботіння
Об землю стукнула камінням.

Тут кріт зʼявився наш небавком:
— Вітаю вас з цим добрим ранком. 
Що друзі робите?

— Сніданок. 
Давно закінчився світанок. 
Я любих друзів  пригощаю.

Повів кріт носом: 
— Відчуваю
Чарівний аромат грибочка!

Роздав мʼякушки білі Ойчик.
І друзі дружно захрумтіли
Смакуючи грибочок їли.

Далі буде…