ДЕНЬ 3

- Поки що нам відомо лише те, що близько восьмої години вечора Маша зайшла до магазину поряд з домом і все. Можливо, вона вирішила ще погуляти по району, перш ніж піти додому. У нас немає чіткого часу її зникнення і до поки ми не знайдемо її… — Дага різко обірвала свою промову  і на якийсь час повисла тиша.

Сьогодні вона виглядала ще більш втомленою ніж вчора. Під очима з’явились темні круги, немов перевернуті півмісяці, вони були чітким доказом того, що цієї ночі вона знов проміняла здоровий сон на пошуки відповідей. Даня теж провів свою ніч в ліжку з закритими очима, але мозок продовжував невтомно працювати. Але на відмінну від напарниці, він був радий тому, що його увага сфокусувалась на чомусь іншому. Адже, щоночі уві сні переживати один і той самий жах для нього було нестерпнішою мукою, ніж взагалі не спати. Насправді його не дуже хвилювала справа, бо довгі роки роботи слідчим, зробили його занадто цинічним. Він перестав відчувати будь-які емоції до жертв відразу після третьої або четвертої справи. Коли так часто стикаєшся з насильством та вбивствами, то перш за все маєш забути про почуття жалю й керуватись лише тверезим глуздом, бо все одно твого співчуття на всіх не вистачить. Даня чудово розумів, якщо їм все ж таки вдасться знайти Машу, то лише мертвою. Але зараз він хвилювався за емоційний стан Дагмари, тому що бачив, як вона блякне з кожним днем.

Вчора їм швидко вдалось вияснити, хто саме виготовив той хрестик, який Болік знайшов в одному із ящиків. Поспілкувавшись з ювеліром, з’ясувалось, що хрестик дійсно був виготовлений в одному екземплярі, а саме для батька самого майстра багато років тому. Але батько загубив свій подарунок буквально що відразу, і подальша доля прикраси була невідомою. Дізнавшись про це, Даня помітив, як надія в очах Дагмари, з якою вона їхала на зустріч з ювеліром, почала повільно утихати, ніби гасова лампа. Занадто вони покладались на той клятий хрестик, і через це біль від розчарування змусив їх мовчати всю дорогу до управління. Потім так само мовчки Дага обняла його на прощання і пересіла у свою машину. У них було сім жертв плюс одна зникла безвісти, і хоча Даня вже давно відніс її до списку неживих, але до поки її тіла фізично там не було, він не міг дозволити собі говорити в присутності Даги про дівчину, як про мертву.

Від злості він стиснув руки в кулаки, ніби готовився завдати удару. Він чудово знав, хто його суперник, він чітко бачив обличчя вбивці, яке закарбувалось в його пам’яті. Адже, дивився на нього якийсь час, до поки той розігрував свій спектакль. У випадку з цим мерзотником, Дагмара виявилась прекрасним слідаком, адже змогла розпізнати в ньому вбивцю лише по голосу з аудіозапису розмови. Він ніколи не сумнівався в професійності своєї напарниці. Але одних відчуттів замало, аби доказати вину цього самозакоханого покидька.

Всі жертви жили самотнім життям, а отже у них немає чітко визначеного часу зникнення, аби перевірити алібі. Окрім того, у випадку більшості жертв, пройшло вже декілька років з моменту їх зникнення. Того вечора, коли зникла Маша, у підозрюваного дивним чином виявилось алібі: він весь час був разом зі своєю дівчиною. Спочатку вони повечеряли в одному з ресторанів, а потім разом поїхали додому. Дівчина підтвердила все слово в слово. Алібі звичайно було сумнівне, але тим не менш у них не було, що покласти на другу шальку терезів для противаги. Вкрай потрібно було знайти свідка зникнення Маші, бодай кого-небудь. Але поквартирні опитування продовжували залишатись безрезультатними.

Данило продовжував лежати якийсь час на ліжку в цілковитій темряві. Він ніби блукав лабіринтом, намагаючись знайти вихід, адже вихід завжди є. Можливо він рухається в неправильному напрямку і варто поглянути на ситуацію з іншої сторони. А якщо вбивство тих семи жертв і зникнення Маші це справа рук різних мерзотників. Що, якщо у Маші були інші вороги, які довгий час жили мрією з нею поквитатись, і завдяки її візиту до Києва, нарешті вдалось реалізувати задумане. Він цієї думки, Даня різко зірвався і сів на край ліжка. Помацки знайшовши свій телефон, він поглянув на годинник. До п’ятої години залишалось п’ять хвилин. Він встав і почав міряти свою кімнату кроками, продовжуючи розмірковувати над своєю свіжою ідеєю і над тим, чи Дагмарі все ж таки вдалось заснути, чи ні. Врешті він направився в ванну кімнату, аби прийняти душ.

Менш ніж за годину, він уже припаркувався біля під’їзду, в якому мешкала Дагмара і заглушив мотор. Чи то прохолодне ранкове повітря бадьорило його, чи нестерпне бажання поділитись з Дагмарою своєю новою теорією, але він відчував такий прилив енергії, немов останні кілька днів проспав, як мала дитина. Діставши із кишені телефон, він спіймав себе на думці, що було б зовсім непогано, якби у нього були ключі від квартири Дагмари. Тоді йому не потрібно було б писати їй повідомлень на кшталт “спиш”. Зараз він вагався, чи варто писати повідомлення, аж раптом їй все ж таки вдалось заснути й він її зараз розбудить. Але після кількох хвилин роздумів, він  написав повідомлення, й миттєво отримав відповідь.

Коли двері квартири відчинились, він відразу зрозумів, що дарма потратив час на сумніви. Адже Дага не виглядала на людину, якій вдалось зімкнути свої очі хоч на годину цієї ночі.

- Ти знаєш, що спати не заборонено, навпаки говорять, що це дуже корисно для здоров’я, — промовив Даня слідуючи за Дагою коридором, що вів на кухню.

- Йой, і це говорить мені людина, яка о шостій годині ранку, вже стояла на порозі моєї квартири! — сухо відрізала вона. — Мені потрібно прийняти душ.

В чергове готуючи сніданок, Даня спіймав себе на думці, що останнім часом готує виключно у Даги вдома. Він намагався пригадати, коли останній раз щось готував у себе вдома, але так і не зміг. Все кухонне приладдя у нього вдома було зовсім нове, після ремонту він викинув все старе, замінивши новим начинням, яке купував разом зі своєю покійною нареченою. Це трапилось незадовго до її вбивства. Але навіть, кожна дрібна річ продовжувала йому нагадувати про неї, адже вона все вибирала, тримала у своїх тендітних руках, коли останній раз готувала для них вечерю. Він ніби боявся доторкнутись бодай до якогось приладу, ніби таким чином міг позбавити цю річ останніх дотиків своєї коханої, які зберігались на речах. Кожного разу йому на очі потрапляла її чашка, і кожного разу ніби розряд струму проходив через самісіньке серце. Це змушувало його страждати ще більше, але він ніяк не міг змусити себе викинути всі її речі, тому що ще був не готовий. Йому все ще були необхідні ці страждання, бо таким чином він міг відчувати себе живим.