ДВА РОКИ ТОМУ…

Вона отямилась в холодній й темній кімнаті. Перше, що вона відчула, це нестерпний біль в потилиці, який полонив її свідомість. Сирість та запах плісняви збуджували уявлення про її місцеперебування. Вона спробувала пригледітись, але очі ніяк не могли сфокусуватись на чомусь, окрім чорних точок, що миготіли перед нею. Вона спробувала поворухнутися, і відразу пошкодувала про це рішення — немов сотня гострих голочок вп’ялись в її шкіру. Її руки та ноги були міцно прив’язані грубими мотузками до стільця, на якому вона власне сиділа. Почуття тривоги в її серці росло занадто швидко, аби намагатись його приборкати. Нудота підійшла до горла, і вона стала жадібно вдихати гниле повітря, аби її не вирвало.

- Агов! Тут хтось є? — крикнула вона щосили, але звуки її голосу вдарилися об міцні стіни кімнати й розсипались, немов кришталь, на тисячі прозорих крапель.

Намагаючись зосередитися, вона продовжувала глибоко вдихати повітря. Заплющивши очі, вона подумки почала збирати пазли з останніх подій, аби зрозуміти, яким чином вона опинилась в цій темній кімнаті. Вона пригадала, як, закінчивши роботу, закрила двері свого кабінету, два рази провернувши ключ в замку. Потім вона направилась коридором до виходу. Вона чітко пам’ятала цокання своїх каблучків по керамічній плитці, ніби чула ці звуки щойно. На рецепції нікого не було, як завжди вона закінчувала роботу, однією з останніх. На стійці рецепції вона побачила одиноку дерев’яну планшетку, яка тримала кілька листів паперу в купі. Вона пробігла очима список із прізвищ, й, знайшовши своє, поставила підпис, а потім глянула на годинник, що висів на стіні, й вписала час 20:22.

- Катруся, я вже пішла, — про всяк випадок повідомила вона, й поклала планшетку назад на стійку. Зачекала кілька секунд, але відповіді не послідувало.

Вона штовхнула двері від себе і хвиля теплого вечірнього повітря різко вдарила її в обличчя. Жінка затрималась на сходах, спостерігаючи, як сонце обіймає горизонт, а потім направилась на стоянку, будуючи плани на решту вечора. Зануривши руку в сумочку, вона почала мацати речі, в пошуках ключів. Скільки ж непотрібних речей в сумочці, давно вже потрібно було навести лад в ній, але все бракує часу й сил на таку дріб'язкову справу. Жінка поставила сумочку на капот своєї машини, й широко розкрила її, аби знайти ключі очима. Аж раптом вона відчула різкий біль і темрява окутала її.

Зненацька заручниця почула якийсь скрип, розплющивши очі, вона побачила яскравий промінь світла, який падав згори на сходи. І в раз в кімнаті засвітилось кілька лампочок. Жінка швидко заморгала, проганяючи неприємне відчуття гостроти в очах. З гори доносились звуки якоїсь метушні. Поява іншої живої людини тільки посилила її почуття тривоги. Серце скажено билося в грудях, через що заручниця почала задихатись. Немов зачарована, вона не могла відірвати погляду від верхньої сходинки, в очікуванні аж там появиться чиясь ступня. Від страху їй стало несамовито холодно, але заручниця продовжувала невідривно дивитись в одну точку. І раптом чиясь нога ступила на першу сходинку. Потім друга нога і після цього двері закрились й промінь світла зник. Тепер вона спостерігала, як ноги спускались по сходинках, до поки фігура незнайомця повністю не повстала перед нею. Жінка прижмурилась, намагаючись розгледіти обличчя навпроти, але марно.

Якусь мить вони в тиші розглядали одне одного. Для нього вона не була незнайомкою, він довгий час детально вивчав її біографію, розпорядок кожного дня, звички, інтереси. Йому подобалось таємно стежити за нею. Спостерігати, як вона сміється, коли щосуботи зустрічається з друзями, як щочетверга вечеряє разом зі своїми двома доньками в одному із розкішних ресторанів, як вибирає в магазині, які їй ліпше купити томати, або як щодня обідає в кав’ярні за рогом. Одного разу він, навіть, таємно супроводжував її на побачення з чоловіком, з яким жінка познайомилась під час прогулянки біля озера. У нього було безліч можливостей схопити її раніше, адже він завжди був так близько до неї, що міг будь-якої миті доторкнутись, але він відтягував мить насолоди. Він добре знав, що вона вже приречена, адже сам виносив їм вирок. У своєму уявному світі, він був ляльковиком, а всі вони були лише його ляльками й саме з його дозволу, вони могли робити те, що хотіли, але до поки він це їм дозволяв. Він, немов, бавився з ними в гру, про яку окрім нього більше ніхто не знав, і тільки він вирішував, коли саме ця гра закінчиться.

З першою лялькою він бавився найдовше, і все через те, що мав сумніви у власній рішучості. Він боявся, що в потрібний момент, він не зможе втілити свої плани в реальність, що йому забракне мужності, як й кожного разу, коли потрібно було проявити сміливість й характер. Але він зміг. Все трапилось досить швидко — один удар, і лялька з гуркотом впала на підлогу. Її, навіть, не довелось нікуди везти, тому що все трапилось в неї вдома. Недарма він вибрав її першою, адже хатина на окраїні села зручне місце, аби сховатись по далі від сторонніх очей, а велике подвір’я за хатиною було ідеальним, аби перетворити його на сховище для ляльок. Він чудово знав, що сюди ніхто не приїде, адже це місце давно стерли зі своєї пам’яті всі ті, хто раніше знав сюди дорогу. Щоправда, перша лялька померла відразу, він не розрахував сили удару, й проломив її череп, а тому лишив себе насолоди від кульмінації. Він байдуже поклав бездиханне тіло ляльки в ящик, який перед цим сам змайстрував. Довелось прикласти чимало зусиль, аби спустити ящик з лялькою в яму, а потім так само байдуже засипати її землею. І весь цей час він дорікав собі, що через свою недбалість залишився без драматичної сцени, де настає каяття ляльки й та, де вона благає не вбивати її. Він так ретельно репетирував монолог, який готував стільки років. І все даремно.

Його палке бажання нарешті зазирнути прямо в очі, які тонуть в страху, будило в ньому хижака й жадібно гнало його вперед. Саме тому з другою лялькою він бавився лише кілька тижнів. Він зробив висновки й опрацював свої помилки, а тому за другим разом все вийшло належним чином. Він відіграв сценарій від самого початку й до кінця. Ще ніколи в житті він не відчував такої душевної насолоди, як тоді. Йому подобались драматичні сцени, дивитись, як лялька проходить на всі стадії прийняття неминучого.