Таємниця річкового чудовиська

Білченяті дедалі більше подобалася подорож на плоті. Воно лежало на животі й дивилося на риб і водорості. Спершу воно навіть не звернуло уваги на перші удари грому. Лише коли блискавка спалахнула на іншому березі річки, Білченя підхопилося і закрутилося на плоті. Краплі дощу закидали пліт, і малюк розгублено озирнувся — він не знав, як дістатися до берега. Ніхто не подумав про весло, коли будував пліт!

Бідолашне Білченя причаїлося посеред плоту. Воно навіть не могло покликати на допомогу — навколо не було жодної живої душі. Незабаром мотузки плоту ослабли, і «корабель» почав розвалюватися просто на очах. Білченя борсалося у воді, скільки могло, але мокрий хвіст тягнув його вниз. Малюк пищав з останніх сил:

— Допомо-о-о-жіть!

На щастя, якась невідома сила підхопила його й винесла на берег. Коли Білченя розплющило очі, перше, що воно побачило — це великі зуби прямо перед собою. Воно завмерло. Перед ним стояло те саме річкове чудовисько з малюнка — і трясло його, стурбовано питаючи:

— Гей! З тобою все гаразд?

Білченя мовчки кивнуло. Перед ним з’явилася чашка запашного липового чаю з медом, і хтось турботливими лапками загорнув його в суху ковдру.

— Тобі треба зігрітися, — лагідно промовив один із річкових чудовиськ, нагадуючи Білченяті його маму.

Мандрівник пив гарячий чай і спостерігав за роботою своїх рятівників. Незабаром він набрався сміливості й запитав одного з них:

— Хто ви?

Від своєї «зубастої мами» Білченя дізналося, що річкові чудовиська — це насправді бобри, і вони зовсім не страшні. Такі великі зуби потрібні їм для того, щоб гризти дерева й гілки, будувати свої домівки та греблі.

Вислухавши Білченя, Філін щиро подякував бобровій армії за порятунок допитливого мандрівника. Усі попрощалися, і комісар із Білченям рушили до його хатинки.

А вдома вже пахло свіжими горіховими кексами. Мама кинулася обіймати сина, щойно побачила його на порозі — цілим і неушкодженим. Хоча спочатку пані Білка все ж трохи насварила його за те, що вирушив сам на пошуки річкового чудовиська.

Та потім обійняла міцно, зітхнула з полегшенням і запросила інспектора на чай із кексами. Білченя пригорнулося до мами і пообіцяло більше ніколи-ніколи не йти в подорож без дозволу.

***
Пізно ввечері інспектор Філін гойдався у своєму кріслі-гойдалці й переглядав нотатки у блокноті. З нього випав зім’ятий папірець із зображенням бобрової морди. Філін підняв його й мимоволі посміхнувся.

«Думаю, я повішу його на стіну», — вирішив він. — Це загадкове річкове чудовисько сьогодні добряче мене налякало... Але спочатку я запишу рецепт білково-горіхових кексів у бабусину кулінарну книгу, — подумки додав Філін і потягнувся за олівцем.