Гребля

Філін біг уздовж берега, і дуже скоро перед ним виникла широка гребля, по якій метушливо снували бобри. Команда бобрів була справжньою машиною — кожен мав своє завдання і виконував його з точністю годинника.

Одна частина — дроворуби — своїми міцними зубами рубали гілки та сучки. Інша — плавці — тягнули гілки на дамбу. А будівельники укріплювали конструкцію гілками, глиною та мохом.

Філін спостерігав за ними із захопленням. Вони були схожі на маленьку армію будівельників у коричневих шубках.

На щастя, дощ припинився так само раптово, як і почався. Небо прояснилося, й сонечко зазирнуло крізь хмари. Філін зітхнув з полегшенням, обтрусив з пір’я залишки води та підійшов ближче.

— Доброго дня, шановні бобри! — звернувся він до групи дроворубів. — Я шукаю одного учня. Маленьке Білченя. Ви, бува, його не бачили?

Бобри зупинилися й переглянулися.

— Чекай-но, — сказав один. — Білченя? Це той, що кричав: "До річкового чудовиська!" і плив на плоті?

— Саме він! — зрадів Філін. — Ви знаєте, куди він подався?

— Він проплив повз нашу греблю, — додав інший бобер. — Але човен його... тобто пліт... трохи хилитався. Один край був важчий, і ми подумали, що він от-от перекинеться.

— Але він не зупинився, — буркнув третій. — Ми навіть помахали лапками, але він, здається, не помітив нас — роздивлявся риб у річці... і поплив далі.

— Куди саме? — насторожився Філін.

— Вниз по течії. За поворот, туди, де стара верба схилилася над водою, — відповіли хором кілька бобрів.

Філін подякував і вже збирався летіти далі, коли один молоденький бобер підійшов і тихенько сказав:

— Інспекторе... а якщо річкове чудовисько справжнє?

Філін посміхнувся краєчком дзьоба.

— Саме це я й маю з’ясувати.

Він розправив крила, зробив нотатку в блокноті й полетів далі — за течією, у бік старої верби.