У школі

У школі вже нікого не було. Уроки закінчилися, і діти розійшлися по домівках. Але це не турбувало інспектора. Він знав, де живе шкільна вчителька — пані Ведмедиця, — тож вирушив до неї.

Пані Ведмедиця саме перевіряла зошити з домашніми завданнями, сидячи на подвір’ї свого будинку.

— Доброго дня, пані Ведмедице, — привітався Філін. — Вибачте, що відриваю вас від роботи, але в мене важлива справа.

— Інспекторе Філін? — здивувалася вона й відклала зошит. — Чим можу допомогти?

— Білченя не повернулося додому після школи. Уроки вже закінчилися, діти пішли по домівках, але його мама його не дочекалася.

— Так, усі вже розійшлися, — підтвердила пані Ведмедиця.

— Ви не бачили, чи Білченя виходив сам чи з кимось із друзів?

Пані Ведмедиця зняла окуляри й задумливо почала гризти оправу. Інспектор нетерпляче обійшов стіл, за яким вона сиділа.

— Білченя недавно приєдналося до нашого класу, — нарешті мовила вчителька. — Він швидко подружився з каченятами. Сьогодні на перерві вони жваво про щось розмовляли.

— Ви не чули, про що саме? — запитав інспектор.

Пані Ведмедиця заперечно похитала головою.

— Але я знайшла біля його столу один дивний малюнок, — вона знову одягла окуляри, взяла зі столу зошит, витягла з нього зім’ятий папірець і простягнула його Філіну. — Ось, подивіться.

— Як ви гадаєте, що це може означати? — поцікавилась вона.

На малюнку була зображена частина морди якоїсь тварини з великими різцями. Поряд — кілька повалених дерев.

— Я ще не знаю, — відповів Філін після короткої паузи.

Він зробив нотатку в блокноті й акуратно сховав папірець до кишені. Якраз коли інспектор збирався попрощатися, у двір влетіла Сорока. Вона одразу ж накинулася на вчительку зі скаргою:

— Сьогодні вдень школярі гралися в розбійників і стріляли з рогатки по жолудях! І все це просто під моїм вікном! Один жолудь мало не влучив у мене! — обурено вигукнула Сорока й махнула крилом.

— Вибачте, що турбую, — чемно втрутився Філін, — але ви не помітили, куди вони побігли і з ким саме був Білченя?

— Мені байдуже до нерозумних білочок! — пробурчала Сорока крізь стиснутий дзьоб. — Добре виховані діти чекають маму біля школи, а не бігають лісом із рогатками в пошуках чудовиськ!

Інспектор уважно подивився на Сороку й знову зробив запис у блокноті.

— Ви хочете сказати, що Білченя когось шукав? — уточнив він.

— Не знаю! — буркнула вона. — Вони тільки й робили, що стріляли жолудями! Могли ж мені око вибити! Але я їх прогнала!

— А хто ще стріляв з рогатки?

— Білченя, каченя, ще хтось… Я точно не пам’ятаю. Не бачила, куди вони побігли, — нетерпляче відповіла Сорока, тупцюючи з ноги на ногу. — Вибачте, мушу летіти. У мене справ повен дзьоб, інспекторе Філін!

І з цими словами вона змахнула крилами й полетіла геть.

Філін провів її поглядом. Потім знову дістав з кишені зім’ятий клаптик паперу, який пані Ведмедиця знайшла біля парти Білченяти.