не легкі будні

Глава 2

         Наступного дня Каті довелось нелегко, чоловік, з булемією наблював у кімнаті відпочинку, один із пацієнтів почав несамовито сміятись, тому прибираючи за ним, Каті здавалось  ніби цей блаженний глузує з неї.

На обіді одна з медсестер поцікавилась

- Ти вже працювала в подібному місці?

На що Катя відповіла:

- Так помітно?

- Ти часто розгублена, і помітно, що всі ці люди для тебе в новинку.

- Не переживай марно, я звикну мені просто треба краще освоїтись тут-відповіла їй Катя.

І вирушила далі сьогодні в неї по розкладу були інші пацієнти. Політика клініки наголошувала на тому аби працівники постійно чередувались і не встигали звикати до пацієнтів і тим більше відчувати щось до них на кшталт жалості чи надмірної турботи.

Перший пацієнт зранку не був схожий на інших, він мав досить осмислений погляд та не викликав страху в нашої героїні.

Але все ж таки дещо в ньому бентежило - це його надмірна худоба, для його статури він був дуже худий. Катя поглянула на препарати та вирішила перепитати у пацієнта.

- А ви, перепрошую, тут чому?

- О, дорогенька я тут тому, що лікарі вирішили, що мають право вказувати мені на мою вагу.

- У вас анорексія?
- Ні дорогенька, але вони так думають.

- Ви і справді дуже…стрункий, ой… струнка,- вона не знала як підібрати вірне слово, щоб описати його.

- Я молода і приваблива дівчина, а мої батьки цього не розуміють, вони мене не розуміють,- на підвищеному тоні повторив він.

І справді, він виглядав дуже доглянуто і його самоідентифікація розставила всі крапки над і.
Катя трохи поговорила з ним поки він приймав пігулки.
- Чесне слово, дорогенька, якби міг нізащо б цю гидоду не пив.

- Вам необхідно одужати і ви знову зможете носити гарні вбрання не те що ця піжама, - вона хотіла збадьорити його.

- А ти маєш рацію, якщо мене випишуть звідси то я, нарешті, зможу знову стати людиною.

- Головне не забувайте їсти, скажу чесно, занадто стрункі жінки нікому не до вподоби.

- Він провів її поглядом.

Під час обідьної прерви доки медсестри чередувалися, Катя споглядала за пацієнтами в кімнаті відпочинку, сьогодні Микита, її вчорашній шанувальник, був в зав'язаній рубашці, вранці він влаштував істерику колезі Каті через те , що замість Каті прийшла вона.

- Він сидів на дивані в кутку і мовчки дивися на неї, вона не могла збагнути, що відбувається, і від його мовчазного погляду їй було ще страшніше.

На прогулянці до Каті підійшла дівчина, одна із пацієнток, і запитала.

- Ти граєш в карти?

- Ні, в мене не має часу на азартні ігри", пацієнтка окинула її поглядом.

- Якщо принесеш мені карти, я навчу тебе і зможем грати під час перерв.
- Я не можу, в мене безліч справ,- відповіла Катя.

В розмову встряв Валерій.

- Не заважай нам, я розповідала їй про тренди цього сезону, якщо хочеш послухати, то будь-ласка, а як ні, то не заважай", йому не сподобалось що їх розмову прервали.
- Валерія, навіщо ти так з нею?,- дівчина швидко попрямувала від них,

- Так от, дорогенька, бургунді це унікальний…

Під кінець зміни, до сестринської ввійшла Марія Станіславівна" Голубочко, тут ось дещо попросили передати одному пацієнту, а я так поспіша. В мого чоловіка сьогодні день народження, всі знайомі вже зібрались, лише мене чекають, не могла б ті забігти та віднести?

Завідувачка була такою приємною жіночкою, що Катя вирішила не відмовляти.

- Так, звісно, давайте, що там у вас.

Жінка протягнула їй пакунок і сказала номер палати.

Катя накинула на плечі халат та пішла в відділення, минувши всі кімнати, вона збагнула , що їй треба в кінець коридору. Вона постукала і дочекавшись дозволу ввійшла. Кирило сидів в кріслі з правого боку кімнати і читав книгу з економіки.

Катя протягнула йому пакет" ось, це тобі", промовила вона до нього.
Не піднімаючи очей він взяв до рук пакунок і дістав звідти кипу книг.
Катя споглядала за цим.Він помітив , що вона не пішла і сказав до неї

- Я, що схожий на психа?

Катя розгубилась, не знаючи, що на таке відповісти.

- Ні … не схожий, -це прозвучало як запитання а не ствердження.

- Тоді чого вирячилась на мене?

Катя різко попрямувала до дверей  і перед тим як захлопнути двері, кинула

- Нема за що!

Під домом в супермаркеті треба було скупитись і гуляючи поміж полиць з продуктами наша героїня дійшла до канцелярії та зупинила погляд на стелажі де побачила знайому обкладинку, таку ж саму книгу виймав з пакету пацієнт, той самий, якому дозволено набагато більше ніж іншим.

- От телепень, ще й дякую не сказав, як каже Марія Станіславівна про агресивних чоловіків, собака дика.