Глава 17

Еліза: 

- Ваша світлість! - низько вклонився Вінсент, щойно я вийшла із своїх покоїв - Екіпаж готовий. Його світлість також чекає. 
- Дякую. - усміхаюсь, накидаючи на плечі улюблену шаль. Радник проводжає мене до самого подвір'я, де гордо та впевнено стояв герцог. Вітаюсь першою, низько кланяючись. 
- Моя леді..- вкрив мою руку цілунком, а легка усмішка осяяла його обличчя - Маєте чудовий вигляд) 
- Ви також..- кажу, і перед тим як залізти в карету, додаю:- Я рада, що ми все ж їдемо разом) 
Чоловік мовчки киває і ми разом сідаємо в карету. Самі. Без жодних слуг, як його черговий наказ. 
- Хіба моя покоївка не мала їхати зі мною? - уточнюю. Бо ж наче так заведено. Та й Нора хотіла побачити будинок Блекфордів. 
- Шарлотта про це подбає..- невимушено відповів - Кучера та охоронців достатньо. 
- Як скажете...- опускаю погляд. 
- Ви боїтесь залишитись зі мною наодинці? - раптово спитав з хитрою усмішкою - Ми ж наче вже були..І не раз)
- Не смійтесь з мене, ваша світлосте..- обурююсь.. Він завжди змушує мене червоніти. Пройдисвіт. 
- Хіба можна? - відмахнувся, продовжуючи дражнити - Я маю бути певен, що дружина почувається зі мною у безпеці) 
Як завбачливо з його боку..
- Не переймайтесь, ваша..- швидкий дотик його губ, не дав продовжити і слова, але змусив щоки покритись гарячим рум'янцем. Ну скільки можна?
-  Едвард! - мовив трохи серйозніше - Я стомився повторювати щоразу. 
Я зніяковіла ще більше. Ніяк не звикну до змін його настрою. У нас же всього на всього несправжній шлюб, тож для чого цей цирк з іменем? 
- Це настільки важливо? - все ж наважуюсь спитати - Наш шлюб зрештою несправжній. 
- Ви моя дружина. - намагався сказати спокійно - На цьому все! 
Хотіла ще посперечатись, але передумала, згадавши про Шарлотту. Нехай ці дні ми проведемо у гармонії, без сварок, принаймні заради неї. 
Киваю на знак згоди, спостерігаючи як змінюються пейзажі, один за одним. Решту дороги, ми їхали мовчки: чи то не було що сказати, чи ми обоє вправно намагались не затіяти сварки, або були зайняті своїми думками. Так чи інакше, без зайвих драм, герцогська карета мирно прибула до будинку Блекфордів. Замок притягував: чи то красою, чи простою, але все ж віяло від нього чимось хорошим. Я б сказала, навіть трохи магічним. Авжеж, власниця ж тут наче фея - добра і порядна. Кращої графині, певно немає у цілому Відні. 
Вествуд виходить першим та завбачливо подає мені руку, яку я була змушена прийняти і яку він, не відпускав доти, поки перед нами заявились господарі. 
- Ваші світлості! - першим привітався граф, низько кланяючись та приймаючи мою руку для цілунку - Раді вас вітати. 
- Дякуємо за запрошення, лорде Річард. - усміхаюсь та переводжу погляд на його дружину, яка одразу ж дарує мені свої теплі обійми. 
- Я така рада Елізо) - шепотіла та - Знала, що ти переконаєш Едварда. 
- Це було важко) - також зізнаюсь пошепки, на що отримую тихий жіночий смішок. - Як ви? 
- Тепер чудово люба. - щиро відповіла графиня, та одразу ж звернулась до мого супутника. 
- Вітаю тебе братику) - його теж не обділила міцними обіймами -  Я щаслива бачити тебе тут із своєю дружиною) 
Зелені очі на мить стикнулись із моїми. 
- Я теж! - невимушено усміхнувся чоловік, знову опинившись ближче. 
- Прошу, заходьте! - гостинно мовив граф Блекфорд - В ногах правди немає. 
І от ми вже сидимо за обіднім столом, обговорюючи нашу дорогу сюди та загальні справи, які насправді описувати і не так цікаво. 
- Сподіваюсь ви затримаєтесь у нас якомога довше!? - з надією в очах промовила графиня, глянувши то на мене, то на мого чоловіка.
- Поїдемо, щойно вам набриднемо) - пожартував Вествуд. От від кого, а від нього я це не очікувала. - Або щойно забажає моя герцогиня! 
Я ледь не поперхнулася вином. Що це на нього найшло? 
- Он як) - задоволено усміхнулась Шарлотта - Я рада, що ти виконуєш забаганки любої Елізи. 
- Коли зустрічаєш неймовірну жінку, то робиш все, що завгодно! - впевнено додав герцог, перед усіма цілуючи мою руку - Чи не так, графе? 
- Беззаперечно, ваша світлосте! - тільки й погодився лорд, мило глянувши на свою дружину, а потім продовжив:- Доречі, як ви ставитесь до полювання, стрільби з лука чи фехтування у вільний час? Буду радий, якщо складете мені компанію, поки наші дами займатимуться своїми справами! 
- Залюбки графе! - схвально кивнув Едвард - Давненько я не фехтував. 
- От і чудово! Можемо почати прямо зараз, якщо леді не заперечують? - пожвавішав Блекфорд. Напевно він вправний фехтувальник. 
- Розважайтесь) - з усмішкою мовила графиня, поки чоловік залишав цілунок на її руці. 
- Я теж не заперечую..- кажу, зустрівшись із поглядом зелених очей. Вествуд швидко цілує мене у щоку, чим привертає увагу своєї сестри, і як в нічому не бувало йде слідом за Річардом. 
- Нарешті ми самі. - ніби з полегшенням видала моя супутниця та піднявшись із-за столу додала:- Ходімо до вітальні) 
Вітальна у них була просторою, я б навіть сказала, що дещо схожою на нашу, тільки більш яскрава і сонячна. Слуги вже готували для нас чай, аромат якого заповнив весь простір. 
- Сідай люба - гостинно запрошувала жінка - Розповідай як твої справи у палаці Вествудів) 
- Насправді, нема що й розповідати. - киваю плечима - Наче до всього звикла. 
- Бачу ви із Едвардом порозумілись) - мовила з якоюсь хитрою усмішкою - Він ставиться до тебе, як до коханої дружини. 
Коханої дружини... Це навіть близько не так. Він просто джентльмен, на цьому все. 
- Ви перебільшує, герцог просто вихований. - констатую факт - Перед іншими він намагається бути хорошим чоловіком. 
- Ти така в цьому впевнена? Хіба не бачиш, як він на тебе дивиться? 
- Шарлотто, прошу вас. - зупиняю пориви її думок - Ви як ніхто знаєте на чому тримається наш шлюб. 
- Гаразд. - відмахнулась та - Тоді скажи от що, як ти переконала його приїхати сюди? Він ж явно спочатку заперечував. Чи я помиляюсь? 
- Навідріз заперечував! - погоджуюсь, бо так воно й було - Я й досі не можу зрозуміти, як на нього подіяв мій задум. 
- Невже ти замкнула його у покоях? - весело уточнила та. Ох, а вона ще й та фантазерка. 
- Припинила розмовляти..- відповідаю та усміхаюсь, згадуючи як все це було. - І на одній з кінних прогулянок, його високість сказав, що не може без мого голосу і погодився їхати. 
- Едварда ніколи не бентежили жіночі голоси - задумливо мовила Шарлотта - Мій братик закохався. Дива таки трапляються) 
- Люба Шарлотто..- я хотіла бува вже заперечити, як мене перебив раптовий стук у двері, за якими стояла жінка, напевно одна з прислуги. 
- Моя леді - вклонилась та до графині - Ваша світлість..(тепер низький уклін і для мене) герцог та граф чекають вас на подвір'ї. 
- Щось трапилось? - здивувалась Шарлотта. 
- Лорд Річард наказав вас покликати, більше нічого не знаю. - знітилась жінка та відкланявшись покинула кімнату. 
- Ох, і секунди без нас не можуть) - з чарівною усмішкою мовила графиня, ведучи нас обох на заднє подвір'я.