Глава 15

Еліза: 

"Моя люба герцогине!
Як ти? Сподіваюсь, що новий статус припинив тебе лякати і ти пишаєшся тою, ким ти є. Зізнаюсь, хотіла в цьому листі написати безліч всього, але натомість вирішила інше. Запрошую тебе та Едварда до будинку Блекфордів. Я вже давно чекаю на ваш візит і захотіла поквапити події. Як щодо цієї неділі? Знаю, його високість як і завжди казатиме, що зайнятий, але прошу, Елізо, переконай його. З нетерпінням чекатиму. 
            Ваша Шарлотта! " 
Закінчую читати лист і тепло усміхаюсь, зовсім забувши, що сиджу поруч із герцогом за обіднім столом. 
- Хороші новини? - спитав чоловік, явно помітивши моє радісне обличчя. Повинна визнати, я обожнюю його сестру. 
- Так. - схвально киваю - Графиня Блекфорд чекає нас у себе цієї неділі. 
- Гаразд. Зможете взяти екіпаж, вартових та спокійно їхати. - байдуже мовив той. Не розумію, це його ж сестра. Чи він досі не може остаточно змиритись з її вибором? 
- Леді Шарлотта чекає на нас. - повторюю - Вона образиться, якщо приїду тільки я. 
- Шарлотта не вміє довго ображатись. 
- Це вже занадто ваша світлосте! - обурююсь - Хіба важко відкласти свої справи на один день? Всього один день!? 
- Елізо, вам краще не втручатись у мої справи. 
- Он як. Гаразд. - видихаю та різко підіймаюсь із-за столу - У нас є час. Але якщо ви не передумаєте, я не розмовлятиму з вами. 
- Дурниці...- він заперечно похитав головою. Нестерпний. Роблю реверанс та прямую до дверей. 
- Елізо? 
Ні на мить не зупиняюсь. 
- Ну й нехай..- роздратовано буркнув Вествуд, коли я вже стояла за дверима їдальні. Не знаю, чи вплине на нього те, що я затіяла, але іншого плану поки немає. Шарлотта надіється і на візит брата, а я не хочу її засмутити. 
Через деякий час, у двері моїх покоїв хтось постукав, поки я досі обмірковувала, як зрештою переконати того впертого чоловіка. 
- Увійдіть..
- Ваша світлість. - низько вклонився Вінсент визираючи з-за дверей - Герцог бажає вас бачити. 
Вже ж бачились. Хіба не може почекати до вечері? 
- Щось термінове? - перепитую, зовсім не поспішаючи. 
- Його світлість не вказав подробиць. Я просто виконую наказ. - невимушено відповів радник - Він чекає вас на задньому подвір'ї..
- Гаразд, дякую. - легко усміхаюсь та проводжаю Вінсента поглядом. На задньому дворі він чекає. Пх.. Гадає, що я пожартувала і продовжуватиму з ним розмовляли? Ані слова не вимовлю, поки він не погодиться. Проте, все ж одягаю шаль та спускаюсь на подвір'я, де одразу ж помічаю знайому постать. Зелені очі стикаються з моїми і надто підозріло усміхаються. Підходжу та мовчки роблю реверанс. 
- Як настрій, моя леді? - спитав чоловік, залишаючи цілунок на моїй руці. Я кивнула, мовляв, нічого не змінилось. 
- Погода чудова. Сонячно. Чи не так? - продовжував той, поки я від обурення підняла брову. Серйозно, поговоримо про погоду? Чи це він так намагається мене розговорити? 
- Все ж таки, мовчатимете? - скептично уточнив герцог, з тою ж самою усмішкою на обличчі. 
Схвально киваю головою. Хай не думає, що зі мною так просто. 
- А якщо накажу заговорити? - з цікавістю додав, напевно розуміючи, що я так просто не здамся. 
Натомість, усміхаюсь у відповідь та показую обручку на своєму пальці, як знак, що на мене не діють його накази. 
- Вже увійшли в роль? - видав тихий смішок - Чудово) 
І без зайвих церемоній взяв мене за руку і кудись повів. Він справді нестерпний. Завжди хоче, щоб було так як він цього забажає. А головне - йому ніхто не заперечить, бо він же ж герцог. Світ обертається навколо його голівоньки. Але на якомусь повороті він зустрів мене і зірочки над тією головою скоро притихнуть. Принаймні, я про це подбаю. Різко забираю свою руку саме тоді, коли ми опиняємось біля...конюшні? Він це серйозно? Хоче цим налякати чи підняти настрій?  З першим варіантом він з тріском провалиться...
- Як щодо верхової їзди? - спитав Вествуд, переможно усміхаючись - Не боїтесь коней? 
Дивлюсь на нього і ледь стримую сміх. Вирівнюю спинку та з такою впевненістю як ніколи, перша заходжу в середину.. Не на ту напали ваша світлосте, ой не на ту.. Крокуючи роздивляюсь коней. Їх так багато, що ледь стримую широку усмішку. Різна масть, статура, ріст, довжина гриви - всі один до одного прекрасні.. Миттєво підходжу до коня, що був наприкінці всього загону. Темний як ніч, неймовірно гарний.. Обережно підношу до нього руку, щоб не злякати, та торкаюсь чола, яке було вкрите білосніжною зіркою. Натомість цей красень спокійно тулиться до моєї руки без жодних ознак агресій чи страху. У моїй душі раптово потепліло.
- Як же тебе звати? Зоря? Чи можливо Ніч? - шепочу до нового приятеля. 
- Ваша світлосте! - зненацька позаду чую ще не знайомий голос та різко повертаюся - Вибачте, якщо налякав. Злякався, щоб цей кінь вам нічого не заподіяв. 
Хіба він може? 
- Все гаразд. - швидко оглядаю незнайомця. Можливо він доглядає за кіньми? - Цей красень має ім'я? 
- Еребус, герцогине. - скромно відповів чоловік, проте потім продовжив:- в перекладі: той, хто несе ніч, але дозволяє світлу з’явитися. 
- Чому ви сказали, що він може щось зробити? Не схоже, що він агресивний. - констатую факт. 
- На диво з вами - ні. Цього мустанга ще ніхто не осідлав. Навіть його світлість не наважувався. - потай зізнався конюх. І я помітила як герцог повільно до нас наближався. 
Не наважувався кажете?! 
- Підготуйте Еребуса, ми йдемо на прогулянку. - кажу впевнено, досі тримаючи руку на голові коня, щоб той також відчув мій спокій. 
- Але ваша світлосте, ви впевнені? Це може бути небезпечно. - збентежився чоловік, а коли підійшов Вествуд, притих, низько кланяючись. 
- Щось не так? - він підозріло глянув на конюха. 
- Її світлість хоче осідлати цього коня. Я запевнив, що це може бути небезпечно! - як на сповіді, розповів той. Я важко видихнула, але була готова стояти на своєму. Мені сподобався Еребус і я відчуваю, що він не зашкодить. 
- Еребуса? - здивувався і мій чоловік - Ви впевнені леді? Він ще ніколи...
Натомість тільки схвально киваю головою та з відсіччю дивлюсь у зелені очі. 
- Нехай..- видав герцог не бажаючи зі мною сперечатись - Підготуйте і мого коня! 
- Як накажете! - мовив конюх, хоч всеодно дивився з недовірою, поки я смакувала перемогу. 
Кілька хвилин і мій новий друг був одягнений у красиве сідло. Викладав спокійно. Досі не розумію, чому його всі так бояться. Підходжу та легким дотиком торкаюсь його чудової гриви, шепочу заспокійливі слова, щоб він також міг довіряти мені і знав, що я з хорошими намірами. 
- Можливо ви таки передумаєте? - лунав позаду мене голос герцога та я навіть не думала так легко здаватись. 
Швидким рухом піднімаю поділ сукні, можливо навіть занадто оголюючи щиколотки та сідаю на коня, беручи до рук повід. 
- Ось так - спілкуюсь із другом, заспокоюючи - Ми це зробили. Ти молодець, Еребус) 
Кінь, ніби погоджуючись, схвально кивнув головою. Це викликало у мене приплив теплих емоцій. 
- Цього я не очікував..- дивлячись на мене знизу, мовив Едвард - Ви вмієте вразити, Елізо..
Ох, та невже? Тільки тепер у цьому переконався? Та я добре розумію, для чого він так старається. 
Ще на мить стикаюсь із поглядом зелених очей, а тоді не мовивши ні слова виїжджаю із конюшні, за поривом вітру. 
- Коня! - десь позаду лунав голос мого чоловіка. Ну що ж, ваша світлосте, тепер вам доведеться ще й наздогнати мене)