Глава 13

Еліза: 

Бал добігав кінця. Гості по трохи розходились. А мій настрій довго лишався святковим. Зрештою, бал на мою честь був не такою і поганою ідеєю. 
- Ще раз дякую за запрошення, люба. Бал був неймовірним) - на прощання мовила Шарлотта, міцно мене обіймаючи. 
- Ваша світлосте! - вдячно вколинився і її чоловік. 
- Дякую вам, що прийняли його. Ваша присутність для мене дуже цінна. 
- Елізо - щиро усміхнулась графиня - Я чекатиму на вас у гості. І пиши мені люба, з будь якої нагоди) 
- Залюбки. До скорої зустрічі, Шарлотто) - відповідаю тепло та разом із герцогом проводжаю їх до виходу. Давно я не почувалась настільки живою, як сьогодні. 
- Бал і справді вийшов чудовим. - повертаюсь до свого чоловіка - Дякую, ваша світлосте) 
- Ви самі його організували, тож не треба дякувати) - усміхнувся натомість той. Ох, які ж ми "скромні". 
- Я буду в своїх покоях, якщо знадоблюсь) - промовляю і вже бува хочу йти, як він вкорте дозволяє собі мене зупинити. 
- Скажіть чесно, я вас чимось образив? 
Це в нього пам'ять коротка чи він прикидається? 
- Я стомилась ваша світлосте. Дозволите? - натякаю, щоб відпустив мою руку. 
- Не дозволю. - відповів герцог, вперто стоячи на своєму - Поки ви не відповісте на моє питання. 
- Чому це вас так хвилює? - зрештою повністю до нього повертаюсь. Він сам почав цю розмову, тож нехай..
- Ви поводитесь надто відсторонено. Навіть слуги більше контактують з вами, ніж я.
- І це вас також хвилює? 
- Елізо, не ставте питання на питання! - чоловік показово насупив брови. Ох, а це мило.
- А ви не ставте дурних питань, герцогу. - набираюсь хоробрості - Яке вам діло до мене? Мені здається, що на людях я чудово справляюсь із своєю роллю. Та й під час кожного прийому їжі буваю, як годиться подружжю. Запросите кудись, схилю голову і піду, як личить герцогині. Все згідно нашої домовленості, чи на так? 
- Але..
- Гарного вечора. - роблю реверанс і перед тим, як остаточно піти, додаю:- З вашого дозволу, піду одягну щось звичне, а то такий одяг не притаманний сірій мишці) 
І не озираючись йду. І йду з такою впевненістю, яку не можна описати словами. Гадаю, його високість матиме над чим подумати сьогодні вночі, бо я на це чекала тиждень. 
***
Наступного дня не поспішаю прокидатись швидше, як це робила декілька днів підряд. Бал я провела успішно, гості задоволені і наче прийняли мене за свою нову герцогиню. Виконала план на відмінно, як і передбачалось, тож і вставати так рано не обов'язково. 
- Ваша світлосте, ви ще спите? - зрештою за розкладом мене вирішила розбудити покоївка, щоб я в жодному разі не пропустила сніданок, який так важливий для герцога. 
- Заходь Норо..- гукаю та повільно підіймаюсь із ліжка. Хотіла усміхнутись промінчикам теплого сонця, але натомість за вікном була сильна злива. Ох, як же ж я не люблю такі похмурі дні: дощ, холод, туман - все це мене виснажує. 
- З вами все гаразд, ваша світлосте? - збентежившись, спитала жінка вже напоготові йти у мій гардероб. 
- Так, але така погода мене пригнічує. - зізнаюсь - Як гадаєш, його світлість сильно розсердиться, якщо я не з'явлюсь на сніданок? 
- Мені цього не знати, леді - зніяковіла та - Але краще не випробовуйте терпіння герцога. 
- Ох, можливо ти права. Погода і без нього вносить корективи у мій настрій. - погоджусь і дозволяю їй знайти для мене підходящу сукню. 
- Ось, гадаю це саме те, що потрібно. - усміхнувшись, мовила жінка, простягаючи мені сукню яскраво-бордового кольору. Не надто похмуру і не надто стриману - якраз під мій настрій. 
- Чудово Норо, дякую) - усміхаюсь у відповідь, беручись одягати сукню, поки покоївка шаманать над моїм волоссям та підбирає прикраси. Буквально за кілька хвилин я була повністю готова і вже спускалась сходами в сторону їдальні. І щойно була готова зайти, як мене зупинив стурбований голос Вінсента: 
- Доброго ранку, ваша світлість! Повинен попередити, що герцог не зможе з'явитись за сніданком. 
Ох, та невже? Та я повинна, а йому як заманеться? 
- І чому це? - дивуюсь. 
- Його світлість просив не розповідати..- тихо відповів той, трохи мене збентеживши. 
- Як це? Вінсенте, я нічого не розумію. Що з герцогом? - відчуваю легке хвилювання. 
- З ним все гаразд, але здається він підхопив запалення легень..- невимушено мовив чоловік.
- Здається? - скептично піднімаю брову - Як це сталося? 
- Звична ранкова кінна прогулянка. Його світлість попав під сильну зливу, вщент промок, а ще цей холод. 
- Де він? - питаю, стискаючи тканину своєї сукні. 
- У своїх покоях, але я гадаю, що не варто..
- Лікаря викликали? - перебиваю, а ноги самі ведуть мене знайомим маршрутом. От чому, ці чоловіки такі безвідповідальні? Кінної прогулянки йому захотілось в таку погоду. Божевільний! 
- В дорозі. - схвально кивнув радник, поспішаючи за мною. Я неслась як та завірюха, поки всередині все переверталось. Запалення легень це не жарти, і як їм вдається ставити діагноз без лікаря? Щойно опиняємось біля кімнати, Вінсент відчиняє для мене двері і я стрімголов заходжу всередину. І картина, яка постає переді мною змушує ще більше хвилюватись: герцог лежить у ліжку і я бачу, що йому справді погано. Його перевдягнули у сухе, а кінчики волосся були і досі скуйовджені від дощу. 
- Ваша світлосте! - не забуваю зробити реверанс та все ж підходжу до його ліжка. 
- Елізо..- тихо вимовив моє ім'я, і напевно від безсилля заплющив очі. Я торкнулась його чола і відмахнулась. У нього сильний жар. 
- Скажіть покоївці, щоб принесла рушник і воду з оцтом. Негайно! - напевно вперше за довгий час і справді наказую. Присідаю біля чоловіка і щойно Нора приносить все необхідне, кладу компрес на його голову та обтираю водою шию та руки.  Цілую у скроню, щоб перевірити температуру. Було набагато краще. 
- Здається захворіти, було не такою поганою ідеєю..- ледь чутно мовив чоловік, напевно відчувши як мої торкнулися його шкіри. 
- Не дратуйте мене. Ви безвідповідальний! - обурююсь, міняючи компрес. 
- Зате я маю відповідальну дружину! - кволо усміхнувся той, легко здригнувшись. Я накрила його ковдрою і в цей момент до покоїв зайшов лікар. 
- Ваша світлосте..- у знак вітання вклонився до мене високий чоловік - Дозволите? 
Я схвально кивнув, піднялась із ліжка і раптово відчула знайомий дотик до своєї руки..
- Не йди..- крізь заплющені очі промовив Вествуд, напевно марячи. 
- Я поруч..- кажу натомість та все ж відступаю і тихо підходжу до Вінсента. 
- Скажи кухарю, щоб приготував курячий бульйон і трав'яний чай. - шепочу, поки радник уважно слухає - Це допоможе герцогу відновити сили. 
- Як скажете міледі, негайно передам. - відкланявшись мовив той, поспішаючи на кухню. 
- Ваша світлість! - зненацька до мене звернувся лікар, визнаю, все ж трошки хвилювалась, але зрештою підійшла ближче:- Можете не хвилюватись, з герцогом все буде добре. Запалення немає. Звичайна температура. Добре, що ви вчасно наклали компрес. Все обійшлося. 
Я полегшено видихнула. 
- Дякую лікарю. - вдячно киваю головою - Я наказала приготувати бульйон та чай, це ж має допомогти? 
- Беззаперечно. - усміхнувся чоловік - Вибачте за відвертість, але у вас є хист. Ви б не залишили хворого на призволяще. 
- Авжеж ні. Особливо свого чоловіка) - констатую факт та проводжаю лікаря поглядом, який майже одразу переводжу на Вествуда, що мирно спав. Вкорте видихаю і все ж залишаю його відпочивати, наказавши покоївці слідкувати, щоб температура не піднялася знову. А сама відправлялись на кухню, де робота буквально кипіла, а Вінсент роздавав вказівки. 
- Як його високість? Лікар вже пішов? - запитав чоловік, явно не очікуючи тут мого візиту, але у мене з'явилось натхнення щось приготувати. 
- Звичайна температура. Вже спала. Герцог поки відпочиває. Як йдуть приготування? 
- Все майже готова! - звернувся до мене кухар - Бажаєте спробувати ваша світлосте? 
- Я довіряю вашому смаку, а ще хочу попросити про допомогу. - кажу, помітивши його збентежений погляд. 
- Я до ваших послуг. - схвально кивнув той, чекаю настанов. 
- Мені потрібне борошно, цукор, масло і бажано свіжа вишня...- перелічую, поки кухар стоїть у ступорі, тому пояснюю:- Хочу приготувати для герцога свій фірмовий вишневий пиріг. Можна? 
- Її високість вміє готувати? - трохи здивовано перепитав той, але все ж діставав необхідні продукти. 
- Авжеж, хіба це заборонено? - дивуюсь не менше. Хоч я і стала герцогинею, але мої руки на місці. Та й що в цьому такого? 
- Вінсенте, хіба мені не можна приготувати пиріг для чоловіка? - тепер питаю у радника, який мовчки за всім спостерігав.
- Що ви..- відмахнувся мій опонент - Вам можна все, що завгодно. Ваше слово - закон. І якщо вам цікава моя думка - герцог буде в захваті) 
- Отож бо й воно) - усміхаюсь та з допомогою кухаря приступаю до роботи. Годинка на кухні, борошно на обличчі і плідна праця дійшла логічного завершення. Кладу на піднос бульйон, чай та шматочок щойно спеченого пирога і вже бува хочу йти, як одна із служниць зненацька мене зупиняє: 
- Навіщо ваша світлосте? Для цього тут є я. Давайте я візьму. 
- Все гаразд, я сама. Краще відчини двері. Дякую..- кажу та обережно несу їжу до покоїв герцога, який на моє ж щастя вже прокинувся і виглядав значно краще. 
- Як почуваєтесь? - питаю, кладучи поруч піднос із стравами. 
- Краще..- сухо відповів чоловік. Натомість я нахилилась та легким дотиком вуст до чола переконалась, що температури і справді немає. Лице герцога на мить заніміло. 
- Ви впевнені, що температури немає? Можливо слід ще раз перевірити? - тихо спитав той, усміхаючись, на що я показово закотила очі, мовляв, не перегинайте. 
- Піднімайтесь. Вам слід поїсти. 
- Немає апетиту..
- Не зліть мене ваша світлосте! - обуруюсь - Щоб повністю одужати вам слід поїсти. Невже я дарма пекла для вас пиріг? 
- Ви що? - той здивовано вигнув брову. 
- Не дивуйтесь так. Ви знали кого берете заміж. - даю йому до рук чашку чаю - Гадаю, що мало б бути смачно. 
Чоловік досі був під враженням та все ж скуштував моє солодке творіння, а задоволений вигук був тому доказом - це справді смачно. 
- Схилю світ до ваших ніг, Елізо. Ви чарівниця. - теплим голосом мовив той, не відводячи від мене погляду. Моє серце зрадницьки забилось. 
- Що ж, тоді не буду заважати. Відпочивайте) - дарую легку усмішку та щойно повертаюсь, ледь усвідомлюю, як його рука схопила мою та потягнула до себе. Зненацька я опинились на колінах у герцога, а наші обличчя були за міліметр один від одного. Я затамувала подих.
- Зізнайтесь, хочете причарувати мене, герцогине? - його шепіт біля моїх губ пронизував теплом всередині. 
- Ви марите, Едварде..- кажу тихо, не взмозі від нього віддалитись. 
- Гадаю ви праві) - той невимушено усміхнувся і я різко піднялась, щойно його хватка ослабла, але рука досі залишалась у його руці. 
- Вами марю..- продовжив Вествуд, покрив долоню цілунком і нарешті відпустив. Я поспіхом вийшла з кімнати намагаючись втихомирити серцебиття.