Глава 12

Еліза: 

Години перед балом насторожували. Покоївка метушилася над моїм образом: вкладала волосся, робила акцент на очах, додавала на шию ароматні олії. І сукня від леді Елеонори прийшла саме вчасно та ще й такою як я уявляла. Лягла на мені наче рідна, доповнюючи весь образ. Останні деталі додавали коштовності і у відображенні дзеркала постала нова я. Сяюча. Герцогиня. 
- Леді Елізо - раптово залунав голос герцога, від якого моя шкіра мимоволі покрилась сиротами і я відчула себе ніяково. І знаєте, це ненормально, бо він же ж стояв за дверима. 
- Ви вже готові? Я можу увійти? - знову запитував той, поки я збиралась із думками. Та що ж таке? Чому я так нервую? Зберися Елізо. Зберися! 
Замість того, щоб запросити свого чоловіка всередину я сама підходжу до дверей, повільно їх відчиняючи. Цього разу мої оголені плечі не прикриває жодна шаль і я не до кінця розумію, як себе насправді почуваю. 
- Ваша світлосте! - роблю звичний реверанс, намагаючись виглядати впевнено, поки Вествуд дивився на мене настільки здивовано, що й годі було приховати. Я переможно усміхнулася, так як це часто робить він. 
- Моя герцогине - схилив голову і він після тривалого мовчазного розгляду. 
- Блакитний вам до лиця, Едварде) - кажу невимушено розглядаючи його сьогоднішній образ, якому також посприяла я. Самі хотіли, щоб розкувала свою уяву, от хай насолоджуються. - Рада, що Вінсент допоміг із вибором. 
- У вас чудовий смак - нарешті мовив чоловік, більш впевнено беручи мене за руку - Як і ваш вигляд. Я під враженням...
- Дякую ваша світлосте..- відповідаю і десь всередині таки тріумфую. Що? Цього разу я не сіра мишка? 
- Давно я не бачив палац таким..- продовжив мій супутник ведучи мене до гостей - сяючим. 
- Отже, все йде за планом. - схвально киваю головою - Суспільство явно помітить зміни) 
- Ще й які! - без жодних дорікань погодився той - От тільки боюсь, що мою дружину захочуть викрасти. 
- Викрасти? - здивовано піднімаю брову та на мить зупинившись, опиняюсь перед ним. 
- Буду відвертим) - владно усміхнувся чоловік та нихилившись до мого обличчя, прошепотів:- Вперше в житті, сам собі заздрю, що маю таку вродливу дружину. 
Моє серце зрадницьки забилось, але я відмовляюсь це сприймати всерйоз. Особливо після того, що я почула кілька днів тому. 
- Це зайве..- відступаю на крок - Гості зачекались. 
Перед виходом в зал, герцог знову бере мене за руку, щоб явно показати, що наш шлюб справжній і все це не розіграш. Я приймаю, хоч всередині всіляко намагаюсь втихомирити бурю, яку спричинив його комплімент. 
- Їхні високості, герцог та герцогиня Вествуд!! - урочисто промовив Вінсент, відкриваючи перед нами велитенські двері, за якими стояло море зацікавлених очей, які в ту ж мить опустилися додолу в знак покори і вітання. А я міцніше стиснула руку свого чоловіка, відчуваючи, що починаю хвилюватись. 
- Не хвилюйся. Ти сяєш) - його раптовий шепіт змусив мої щоки покритись рум'янцем і навіть одразу не звернути увагу на те, що він звернувся до мене на ти. В подальшому це і не мало значення, бо до нас підходили люди для ще більшого знайомства. 
- Рада, що вам подобається. Гарного вечора) - усміхаючись проводжаю поглядом маркіза та його дружину, майже останніх, хто хотів зі мною познайомитися. 
- Люди таки не брешуть - замість звичного вітання мовив ще не знайомий мені старший чоловік, без дозволу беручи мою руку для цілунку - Нова герцогиня неймовірної вроди. Молодець племінничку. 
Племінничку? Невже це дядько герцога? 
- Ви в своєму репертуарі дядьку. - наче крізь зуби мовив чоловік, зненацька обіймаючи мене за талію - Поводьтесь виховано. Не лякайте мою дружину. 
- Лякати? Герцогиню? Едварде ти що мене зовсім не знаєш? - із певним сарказмом уточнив новий знайомий. 
- Знаю. Тому і попереджаю. - більш суворо промовив мій супутник - Перед вами герцогиня Відня, леді Еліза Вествуд. 
- Рада знайомству. - кажу бодай щось, але поруч із ним почуватись невпевнено, навіть трохи жахаюче. 
- Граф Вествуд! - з кривою посмішкою мовив наш опонент, додаючи:- лорд Річард до ваших послуг дорогенька) ( і  знову збирався поцілувати мою руку, яку я синдромом висмикнула, бо мені було вкрай неприємно.. І байдуже, що він чи його племінник подумають). 
- Насолоджуйтесь святом лорде..- стримано промовив мій чоловік, відводячи подалі від свого дядька. І тільки, коли ми опинились на безпечній відстані я змогла спокійно видихнути. 
- Все гаразд? - раптово спитав супутник, ніби це його справді непокоїло. Натомість просто киваю в знак згоди. 
- Вибачте мого дядька. Він такий, який є..- наче розчаровано продовжував той. Але навіщо він виправдовує його переді мною? Це його дядько, не мій! 
- На жаль, ми не завжди можемо впливати на людей. Тому все гаразд, ваша світлосте! - зрештою відповідаю, помічаючи як спадає його напруга. 
Герцог хотів сказати ще щось, я відчувала це, але його спинило несподіване вітання сестри: 
- Мої любі Вествуди. Нарешті я знайшла вас серед цього натовпу) 
- Леді Шарлотто, рада вас бачити) - промовляю перша, приймаючи її теплі обійми. От як їй вдається бути такою чудовою? І тільки своєю появою піднімати настрій? 
- Навзаєм люба) - тихо відповіла та, продовжуючи:- Ти сьогодні неймовірна. Перлина цього палацу. 
Я зніяковіла, але мені було дуже приємно. 
- Ви теж маєте прекрасний вигляд) - роблю комплімент і їй, оглядаючи кремову сукню. 
Графиня усміхнулась, а то звернулась до герцога: 
- Братику, твоя дружина красуня. Ти ж це усвідомлюєш? 
-  Важко не усвідомлювати) - надто впевнено відповів чоловік, перевівши на мене свій погляд, поки я непорушно дивилась на його сестру. 
- Елізо - тепер вона знову звернулась до мене, м'яко усміхаючись - Хочу познайомити тебе із своїм чоловіком) 
Ох, я навіть не помітила, що позаду неї стояв високий, статний чоловік: легка щетина вкривала його підборіддя, темний костюм підкреслював чіткі лінії обличчя і тільки каштанові очі видавали його доброту. Він привітно простягнув до мене руку і мовив: 
- Граф Річард Блекфорд, до ваших послуг, ваша світлосте) 
- Рада знайомству) - приймаю його руку, на якій він залишає легкий цілунок та стримано усміхається. А те, як він дивиться на свою дружину розтоплює моє бідне серце. Вони справді створені одне для одного. 
- Як ваші справи, графе? - раптово спитав Вествуд і у них почалась справжня чоловіча розмова, яка дозволила нам із його сестрою також усамітнитися (але під поглядами гостей). 
- Як ти? Вже вжилася в роль герцогині? - спитала жінка, тримаючи мої руки у своїх, в знак підтримки. 
- Звикаю. Це видається важчим, ніж на перший погляд. - зізнаюсь, а потім питаю у відповідь:- А ви? Як ваші справи? 
- Нічого нового люба. Бути графинею нудніше, ніж сестрою герцога) - тихо розміявшись мовила та. 
- Справді? 
- Так. І мене дуже втішають запрошення на бали чи святкування. А бал на твою честь, це щось неймовірне. Сама організувала? 
- З допомогою радника, але загалом так. 
- Навіть Едварда змогла одягнути не в щось темне, я вражена. - щиро усміхнулась вона - Поки він піддається тільки твоїм авантюрам. 
- Гадаю, він це зробив із ввічливості. - даю свій аргумент, бо в слова графині повірити важко.
- Люба, ви ще надто погано знаєте одне одного. Я впевнена на вас обох чекають зміни. 
- Шарлотто, ви ж самі добре знаєте таємницю цього шлюбу. Зміни, які на нас можуть чекати в кінці - це тільки розлучення. 
- Час покаже, люба. Час покаже) - з якоюсь дивною усмішкою промовила графиня, залишивши по собі багато питань. Але щойно я хотіла спитати, що це все означає, як залунала повільна музика і до нас підійшли чоловіки. Граф Блекфорд забрав Шарлотту до танцю, поки я просто дивилась на Вествуда, який не відривав від мене очей. 
- Подаруєте танець, герцогине? - тільки для "галочки" спитав той, і зовсім не чекаючи моєї відповіді, забрав у свої обійми та вивів у центр зали. 
- Ви незмінний, Едварде. - шепочу, поки він задоволено усміхається. 
- Помиляєтесь блакитноока - мовив чоловік нахилившись до мого обличчя - Вам вдається мене змінювати) 
Я на мить оніміла. Переді мною справді той самий герцог Вествуд? Чи його підмінили?