Глава 11

Еліза: 

- Ваша світлосте, можна увійти? - за дверима моїх покоїв лунав голос радника. Минуло кілька хвилин. Всього кілька хвилин. Що могло трапитись? 
- Так..- відповідаю, різко підіймаючись із ліжка. 
Чоловік заходить, низько кланяється і тільки після цього ставить питання, заради якого він тут: 
- Хотів обговорити з вами проведення балу. Ви не проти? 
- Зі мною? - дивуюсь, але все ж запрошую всередину. 
- Бал на вашу честь, ваша світлосте. - м'яко усміхнувся той - Герцог наказав, щоб все було так, як ви цього захочете. 
А хіба герцогу не байдуже? Надто показове клопотання. 
- Гадаю це зайве. Я ще нічого не тямлю в організації балів. - зізнаюсь, хоча впевнена, що він і сам це знає. 
- Саме тому я тут. - усмішка на його обличчі стала ще більш теплою - Просто уявіть, яким ви бачите палац, декорації, музику та навіть страви у цей день. Можна до найменших деталей. Зробимо, як накажете! 
Я вагалась. Справді. Але Вінсент був дуже переконливим. 
- Хай нова герцогиня Вествуд повстане у своєму світлі. Здивуйте герцога) - спокійно мовив чоловік, але з прихованим закликом чи то навіть викликом, який змусив у мені щось загорітись. 
- Що ж..- кажу, приймаючи виклик - хай повстане) 
І понеслось...Моя уява заграла новими барвами, які я часто ховала від лютих очей батька. Книги, які я читала, бігали в моїй голові різними картинками, з яких я створювала свою. А поради Вінсента все цілісно доповнювали. 
- Отож, давайте ще раз уточнимо - мовив радник, перевіряючи список - Центральний колір - блакитний. Із прикрас - білі троянди. Страви обере наш головний кухар, але обов'язково без моркви. 
- Залишилась одна деталь - кажу, помічаючи, що чоловік ще раз почав перечитувати список, ніби боявся, що ми і справді пропустили щось головне. Тому одразу ж продовжую:- Моя сукня. Хочу зробити замовлення у знайомої кравчині. 
- Ох - полегшено видихнув Вінсент - Завтра ж запрошу її до палацу.  
- Дякую..- кажу, вже бувши у передчутті свята. Та ще й на мою честь. 
- Будуть ще побажання, леді Елізо? - наостанок спитав радник.
- Гадаю, що ні. 
- Гаразд. - схвально кивнув чоловік - Але якщо виникнуть, то не соромтесь, одразу кажіть. Бал влаштуємо цієї суботи, так як ви хотіли. Час є) 
- Дякую Вінсенте. Ви справді допомогли! - кажу, щиро усміхаючись.
- Я до ваших послуг, ваша світлосте! - відкланявшись мовив той, і перед тим як вийти, додав:- Гарного дня. 
Наступного дня я мала зустрітись із кравчинею. Стала раненько, бо трохи хвилювалась. Хотіла, щоб моя нова сукня була особливою, щоб відповідала цьому дню і моєму настрою..  Навіть не чекаю на свою покоївку і одразу ж виходжу з кімнати, де на коридорі раптово стикаюсь із своїм чоловіком. 
- Ваша світлосте..- кланяюсь, намагаючись не дивитись у вічі - Доброго ранку. 
- Доброго - кивнув і той - Ви чимось стурбовані? 
- Все гаразд. 
- Впевнені? 
- Вам не варто про це турбуватись) - невимушено відповідаю, і вже бува хочу йти, як його рука раптово мене зупиняє. 
- Ви моя дружина, я повинен турбуватись! 
Ох, та невже? Навіщо турбуватись про сіру мишку? 
- Я дружина всього на папері. - нагадую про нашу домовленість - Мої турботи - не ваші. 
- І що це за відповідь така? - той здивовано підняв брову. 
- Вам не підходить, ваша світлосте? - уточнюю, все ж піднімаючи погляд. 
- Ви дивно поводитесь. Я вас чимось образив? - спитав герцог, нарешті звільнивши мою руку, щоб я змогла збільшити нашу відстань. 
- Ох, ну що ви, ви на таке нездатні)- легко усміхаюсь та без пояснень прямую до гостьової кімнати, де на мене вже чекала кравчиня. 
- Леді Елеоноро, я так рада вас бачити) - вітаюсь перша до давньої знайомої. 
- Елізо, дитинко) - усміхнулась тепло і жінка - Точніше, ваша світлосте (і низько вклонилась)
- О, ні, що ви. Цього не потрібно. Для вас я просто Еліза. - приймаю її обійми і в той же момент з'являється Вінсент. 
- Ваша світлосте! - вклонився той, паралельно вітаючись із жінкою - Сподіваюсь ви в хорошому настрої?! 
- В чудовому. Дякую Вінсенте. - усміхаюсь. 
- Тоді я залишу вас самих. І герцога повідомлю, що ви певний час будете зайняті. 
- Так, було б добре. - погоджуюсь, бо бачити Едварда я зараз немаю жодного бажання, особливо після ранкового допиту. - І передай його високості, щоб не чекав мене за сніданком. 
- Ви впевнені? Я не думаю, що мілорду це сподобається. - попередив мене чоловік, але це мало мене хвилювало. 
- Просто повідом. Інше - не важливо) 
- Як накажете. - відкланявся радник, зачинивши за собою двері. 
- Що ж, які в тебе побажання дівчинко. Це має бути особлива сукня для особливої герцогині? - запитала кравчиня, вже напоготові приступати до роботи. 
- Саме так, леді Елеоноро. Саме так) - схвально киваю головою, розповідаючи, як я уявляю свою майбутню сукню: з білосніжним мереживом, рукавами ліхтариками, оголонею спинкою і обов'язково блакитна. Кольору моїх очей, які одразу ж помітив герцог. З першого знайомства, першого погляду. Жінка уважно слухала, роблячи потрібні заміри та підбираючи тканину. За розмовами і роботою час минув непомітно. 
- Постараюсь доробити її до балу. Ти будеш сяяти Елізо. І головне - зовсім по іншому, не в тіні свого батька. - промовила та, ніжно торкаючись моєї руки у знак підтримки. 
- І на вас я чекаю обов'язково. - кажу, вручаючи їй лист-запрошення. 
- Дякую люба. Побачимось) - усміхнулась жінка, покидаючи кімнату палацу, а за нею одразу ж з'явився герцог. От що цього разу йому потрібно? 
- Ваша світлосте. - кланяюсь, чекаючи, що ж відбудеться. 
- Ви вже звільнились? - спитав натомість він. 
- Щойно..І вже хотіла повертатись в покої. 
- Чудово. Тоді ми зможемо поснідати! - мовив чоловік, ігноруючи мої слова. 
- Вінсент мав повідомити, що я не приєднаюсь до вас за сніданком. - нагадаю. 
- Елізо, не випробовуйте мого терпіння. - спокійно промовив герцог - Чоловік із дружиною повинні снідати разом. І це без обговорень. 
- Це традиція чи закон? - із сарказмом запитую.
- Називайте як хочете! - пхикнув той, ведучи мене до їдальні. 
- Але ваша світлосте! - намагаюсь відірватись від його рук. От чому він такий впертий? 
- Едварде! - виривається у мене - Мені боляче..
І його рука раптово відпускає, а очі знаходять мої намагаючись зрозуміти чи кажу я правду. 
- Ви щоразу прикладатимете силу, якщо я не погоджуватимусь? - питаю, але замість того щоб відступити, на крок наближаюсь. 
- Вибач...- сухо мовив чоловік - Я не мав... просто, вибач Елізо..
- То я можу йти? 
- Вчора нормально не поснідали, а сьогодні взагалі не хочете. Так і захворіти можна. - розсудливо промовив герцог, без жодного докору. 
- Не вам хворіти, герцогу..- стверджую сказане. 
- До чого ви це, Елізо? Гадаєте я цього хочу? Повірте, менш за все..- впевнено сказав той, виглядаючи аж надто щиро. Чи все ж? 
- Не простіше піти самому? Ми так вічність сперечатимемось. - констатую факт, щоб це не дійшло до глухого кута. 
- Я готовий. Впертий не менше за вас) - якось дивно усміхнувшись, мовив той. Ох, який же ж він нестерпний. 
- Божевільний..- шепочу, але все ж таки заходжу в їдальню. 
- І переконливий) - ще з більшою усмішкою додав Вествуд, відсуваючи для мене стілець.