Глава 9

Еліза: 

Поведінка герцога дратувала до закінчення дня. Я до останнього не могла збагнути для чого весь цей цирк.  Цілунки, усмішки, жарти. Хтось би подумав, що ми справді закохані і поводимось як молоде подружжя. І так, для суспільства це добре. Для сторонніх це добре. От тільки зараз в палаці жодних гостей, родичів чи будь кого, кому потрібна ця вистава. Є тільки ми і слуги. Тож, навіщо? 
- Отже, яке крило вам до вподоби найбільше? - раптово спитав мій чоловік, зупиняючись навпроти моїх покоїв. Ця екскурсія зайняла більше часу ніж очікувалось, навіть занадто багато. 
- У східному крилі більше світла, тож гадаю, що воно..- невимушено відповідаю, хоча насправді не до кінця розуміла між ними відмінність. Ну якщо не враховувати різні кімнати, а так то від кольору стін до кольору підлоги - нічого незвичайного. 
- О - видав натомість той, аж ніяк не здивувавшись - Ніколи цього не помічав. 
Бо це і не так помітно..
- Добре, що у вас з'явилась дружина..- трішки саркастично додаю, помітивши, як куточки губ мого супутника піднялись у тихій усмішці. Гаразд, принаймні він розуміє мій сарказм. 
- Справді) - погодився той, але досі не поспішав прощатись. Хіба його світлості не треба у своє тепле ліжечко? Пізно як не як. Та й наскільки я розуміла, бібліотека мені сьогодні точно не світить. Герцогині, та ще й новоспеченій, не слід розгулювати самій ввечері. Суспільство це точно не сприйме як належне. 
- Дякую, що провели для мене екскурсію ваша світлосте) - низько кланяюсь, і вже бува хочу побажати спокійної ночі та зайти до своєї кімнати, як Вествуд різко мене зупиняє, тримаючи за руку..
- Щось не так? - ледь перелякано питаю, не розуміючи таких раптових дій. Я ж нічого такого не зробила. Реверанс наче правильний та й не наговорила зайвого. 
- Нічого не забули? - уточнює тепер він, але я досі не розумію. Що я могла забути? 
- Не ходіть околяса ваша світлосте. Кажіть прямо. - додаю більш впевнено, бо не хочу довго розгадувати його загадок. 
- Не повірю, що ви забули про нашу вчорашню розмову) - всеодно не говорить прямо. Ох, невже так важко просто сказати в чому річ? 
- Ви натякаєте на щось конкретне? - піднімаю брову, все ж очікуючи нормальну відповідь. 
- Ви хотіли відвідати бібліотеку, сьогодні..- зрештою мовив герцог, трохи мене ошелешивши - Чи я помиляюсь? 
Він пам'ятає? 
- Так, але це вже немає значення! - констатую факт. 
- Чому ж? Невже у вас зникло бажання побути серед тисячі старих книжок? - з якоюсь дивною усмішкою спитав чоловік і це мене неабияк збентежило. 
- Не насміхаєтесь ваша світлосте. - ухиляюсь від відповіді - Вже надто пізно для ваших жартів. 
- Я не жартую Елізо! - враз посерйознішав Вествуд - Ви хочете поїхати до своєї бібліотеки? 
Навіщо він це запитує?. Бачив годину? І взагалі розуміє що каже? 
Натомість я відступаю на крок: 
- На добраніч ваша..- відчиняю свої двері і додаю тихе:- Спокійної ночі Едварде. 
А тоді заходжу до кімнати на кінець помітивши спантеличений, а то і здивований погляд зелених очей. Можливо я вчинила неправильно, навіть некоректно щодо свого чоловіка і на секундочку герцога Відня, але все ж вчинила так, як вважала за потрібне.  Мені не подобається така надмірна увага того, хто ладен на фіктивний шлюб заради визнання суспільства, а тим паче того, хто вперто не вірить у кохання. Хоча здається найближчим часом я теж перестану у нього вірити..
*** 
Ранок наступного дня я досі не могла сприйняти за реальність. Хто б міг подумати, що я так раптово стану герцогинею, матиму власні покої і таке велетенське ліжко? Авжеж, батько з дитинства говорив, що я вийду заміж за багатого чоловіка, принаймні він обіцяв про це подбати. А я мовчки слухала бажаючи зовсім протилежного: хоч краплинку його любові. Проте так і не отримала, хоч і стала багатою, навіть більше ніж цього очікував барон. 
- Ваша світлосте? - гукала за дверима моя покоївка, поки я вже давно покинула царство Морфея, знайшла першу непогану сукню та чекала якогось сигналу. 
- Заходь. - кажу, приводячи до ладу неслухняне волосся. 
- Оо - на мить зупинилась дівчина - Ви так рано прокинулись. Вибачте, наступного разу я обов'язково..
- Все гаразд Норо) - зупиняю її плани, помітивши надмірне хвилювання - Зазвичай я не прокидаюсь так рано, не потрібно нічого робити. 
- Як скажете леді! - вклонилась та, напевно чекаючи подальших вказівок. Але хіба я їх мала? 
- Герцог вже прокинувся? - питаю перше, що приходить у голову. Але як виявилось не дарма. 
- Так. Він вже чекає на вас у їдальні. - відповіла дівчина, відчиняючи для мене двері та проводжаючи до потрібної кімнати. Хотілось сказати, що в їдальні панувала тиша, не мертва, але все ж.. Але цього разу - ні. Моєму чоловікові складав компанію його старший радник, і їхня розмова змінила багато всього, ставши початком нового. 
- Вам слід інакше ставитись до її високості. - мовив Вінсент, озираючись, щоб ніхто не почув - Ви злякаєте бідолашну. 
О, невже не мені одній його поведінка здалася дивною? 
- Що не так? - спокійно уточнив Вествуд, відпиваючи вина із свого келиха - Хіба погано, що я намагаюсь їй догодити? Така ж умова договору? 
- Нічною прогулянкою? - скептично спитав радник - Я не здивований, що леді на таке не погодилась. 
- Вона ж хотіла до своєї бібліотеки. Невже я винен, що екскурсія затяглась? - трохи роздратовано додав чоловік. 
- Авжеж ні, ваша світлосте. Але ви ще надто мало знайомі, не злякайте леді Елізу своєю наполегливістю..
- Не хвилюйся Вінсенте, така як вона не втече. - байдуже кинув Едвард - Та й до кого? Божевільного барона? Чи можливо вона ще комусь потрібна? Не сміши мене! 
Така як вона? Та як він сміє? Що зі мною не так? 
- Вибачте за відвертість, але ж ви зовсім не знаєте цієї дівчини, мій лорде. І не знаєте кому вона потрібна. - більш розсудливо промовив Вінсент, здивувавши не тільки мене, а й герцога. 
- Без мого титулу, вона навіть не потрібна батьку. - сухо відповів той - А із своєю зовнішністю - жодному чоловіку. І всі ці гарні сукні її не врятують. Якби не я, вона б і досі залишалась нікчемною донькою барона. 
Нікчемною? Он якої він думки про мене? Нікому не потрібна? Звичайна? Хіба я заслуговую на таку кількість образливих слів? Він, а не я зажадав цього шлюбу. Він зробив пропозицію, домовився з батьком. Він, а не я стала цьому всьому причиною. Всередині все оніміло, поки я намагалась збагнути чи на все це заслуговую. Я стояла за цими дверима немов злодій і підслуховувала, збираючи думки до купи. І напевно, могла просто зараз підійти, вдарити гучного ляпаса, розірвати з ним договір, або просто закритись у своїх покоях, щоб більше ніколи його не бачити. Могла повернутись додому та отримати від батька кілька хороших синців за таку зухвалість і покалічена знову повернутись до палацу. Могла б...багато всього, але кожна спроба коштує мого життя. Натомість, витираю скупу сльозу, що самотньо котилась щокою, роблю глибокий вдих і з видихом заходжу до їдальні. 
- Доброго ранку ваша світлосте.. - кланяюсь до герцога, який в той же момент підіймається із-за столу та легко киваю головою Вінсенту. 
- Ваша світлосте! - низько кланяється і радник, поволі відходячи на нейтральну відстань, залишаючи мене наодинці з чоловіком.  
- Моя леді) - одразу ж міняється на обличчі герцог, ніби декілька секунд тому не поливав мене брудом та охоче бере мою руку для цілунку. 
- Вибачте, що змусила чекати..- кажу, різко забираючи руку не давши змоги її поцілувати. Від тепер жодних дотиків. Жодних. 
- Все гаразд! - трохи збентежено мовив той, запрошуючи мене до столу. Слуги взялись за роботу, жваво розкладаючи та подаючи страви, навіть обійшовшись без морквяного пирога. 
- Маєте чудовий вигляд герцогине! - зненацька промовив Вествуд, не відводячи від мене пильного погляду. Ох, а я гадала, що гарні сукні мене не врятують? 
- Дякую! - сухо відповідаю та відставляю прибори в сторону. - З вашого дозволу я повернусь в покої. 
- Ви майже нічого не з'їли. - стримано уточнив чоловік - Все добре? Можливо ви погано почуваєтесь? Покликати лікаря? 
Занадто багато турботи для такої як я. 
- Немає апетиту! - кажу та підіймаюсь із-за столу - Якщо буду потрібна, повідомте Нору! 
- Але..
- Гарного дня ваша світлосте! - перебиваю та не чекаючи жодної реакції поспішаю до своєї кімнати. Я й так довго протрималась. Потрібно заспокоїтись..