Глава 8

Еліза: 

Сни, без кошмарів. Вперше за стільки часу. Чи це від того, наскільки м'яке моє нове ліжко? Чи від того, що в новому домі я почуваюсь в безпеці? Так чи інакше, спала я чудово. Білосніжна, м'яка постіль захищала мене від поганих думок, окутавши приємними відчуттями легкості. 
- Ваша світлосте? - лунало десь поза межами моїх думок, поки я ніяк не наважувалась розплющити очі..
- Леді Вествуд? - знову те саме, ще й на додачу стук у двері. Чому ж це леді Вествуд ніяк не відгукнеться? 
- Ваша світлосте? Леді Елізо? - наполегливо просився жіночий голос, і тільки тоді до мене дійшло. Я ж Вествуд. Господи, прокинься дівчино! Ти ж вчора вийшла заміж! 
- Увійдіть! - гукаю, нарешті підіймаючись із ліжка..
- Вибачте, що потурбувала, ваша світлосте) - винувато глянувши, мовила жінка, але приємні риси обличчя не дозволяли мені на неї сердитись. Та і немає за що. 
- Все гаразд. - усміхаюсь, щоб зменшити напругу бідолашної - Я ще звикаю до нового титулу, тому і не відгукнулась одразу. Тому прошу вибачення у вас)
- Ой, що ви, ваша світлосте. Не перепрошуйте! - ще більше захвилювалась та, а потім ніби згадавши, чому вона тут, додала:- Герцог попросив допомогти вам зібратись на сніданок. Він очікує на вас внизу! 
Очікує, кажете? Ну раз сам герцог чекає на мене, слід поквапитись. 
- Як я можу звертатись до вас? - уточнюю, підходячи трохи ближче. 
- Нора. - легко усміхнулась жінка - Від нині ваша покоївка. 
Дивовижне ім'я. 
- Чудово. Тоді, допоможете з вибором сукні, Норо? - питаю, поки вона миттєво подалась до мого гардеробу, даючи на вибір три сукні: м'ятного, ніжно-рожевого та помаранчевого кольорів. Це мені на всі випадки життя і під будь який настрій? Бачу мій чоловік постарався. 
- Не подобається? - тепер запитала покоївка, помітивши, що я досі вагаюсь із вибором - Скажіть, який колір вам подобається і я все принесу. 
В мене там що, всі кольори веселки є? 
- Ні, ніжно-рожева підійде.. дякую) - усміхаюсь, беручись одягати сукню. І виглядала вона на мені, повинна визнати, чудово. На мить і справді відчула себе герцогинею. Нора допомогла зібрати моє волосся та одягнути декілька прикрас. Відображення у дзеркалі лякало і притягувало водночас. За доньку барона мене виказували тільки батькові очі, та й то дрібниця, про яку відомо не всім. 
Покоївка провела мене до їдальні, де за велетенським столом виднілась постать герцога. 
- Доброго ранку ваша світлосте) - вітаюсь першою, змушуючи його піднятись із-за столу - Вибачте, що змусила чекати. 
- Все добре міледі) - натомість усміхнувся той та відсунувши стілець для мене, додав звичне:- Сідайте. 
- Як вам перша ніч у новому домі? - поцікавився той, відпиваючи вина із свого келиха. - Добре спалось? 
- Зізнаюсь, спала я чудово.. Навіть надто чудово, щоб бути правдою..- усміхаюсь, стикнувшись із здивованим поглядом зелених очей - Це напевно прозвучало трохи дивно? 
- Ні..- коротко відповів чоловік, але взявши мою руку у свою, продовжив:- Я радий, що вам тут добре. І не хочу, щоб ви боялись того, що відчуваєте. Будьте зі мною щирою, Елізо. Гаразд? 
Я і не вмію бути іншою. З дитинства батько виховував мене так, щоб я ховала емоції коли і де потрібно. Щоб поводилась так, як личить доньці барона. І я намагалась, справді. Принаймні не піддаватись наказам батька я не могла. Тільки у старшому віці збагнула, що так і не навчилась приховувати те, що відбувається в мене всередині. І поки не знаю, плюс це чи мінус? 
- Я можу просити взаємної щирості? - уточнюю, хоч всередині трохи панікую. Хіба маю я стільки прав, щоб просити про таке герцога? Він не зобов'язаний завжди бути зі мною щирим, бо я дружина тільки на папері, і тільки для людей. 
- Все, що забажаєте моя леді) - натомість погодився той, залишивши ніжний цілунок на моїй руці. І наскільки  б не здивувалася, я чекала цього. Принаймні вірила точно. 
- Як щодо сьогоднішнього плану? - нагадує те, що він так ретельно розповідав вчора ввечері, поки сама ховаю своє зніяковіння. Зі мною ще такого не було. Від коли це мої щоки спалахують, коли я опиняюсь поруч із чоловіком? Абсурд...
- Це ми вирішимо після сніданку) - усміхнувся герцог. Непомітно видихнувши я взялась куштувати все, що приготували кухарі. І повинна визнати, готують вони чудово. От тільки коли одна із служниць наполегливо клала мені до тарілки морквяного пирога, я порушила не довго тривалу тишу. 
- Це можете забрати. - мовила, намагаючись бути ввічливою та не налякати дівчину. 
- Але чому? - здивувалась натомість та, і попри моє прохання, всеодно поклала пиріг - Він щойно з печі. Його світлості подобається, гадаю і вам варто скуштувати. 
- Якщо герцогиня сказала ні, то вам не варто ставити зайвих питань. Просто виконуйте наказ! - втрутився мій чоловік, помітивши моє збентеження. Бо насправді я не до кінця розуміла, чому мене так хотіли нагодувати цим пирогом, коли я ясно сказала, що не хочу. 
Я перевела погляд від нього до дівчини, щоб прояснити ситуацію, бо бачила, що їй явно все це не сподобалось. 
- У мене алергія на моркву. Тому цей чудовий пиріг, який подобається герцогу, я скуштувати на жаль не можу. 
Та видно служниці було далеко до того на що і чому в мене алергія. Її прихильність була за три дев'ять королівств від мене. А я ще навіть не встигла зробити нічого поганого. 
- Нічого не хочете сказати, Маргарет? - серйозним тоном, якого я аж ніяк не очікувала,  уточнив Вествуд. 
- Вибачте ваша світлосте..- схиливши голову, звернулась до мене дівчина. Але робила це вимушено. Крізь зуби.- Якщо захочете я складу список всіх страв, які вам до вподоби і передам нашому кухарю. 
- Це зайве..- кутики моїх губ піднімаються у легкій усмішці, але вона одразу зникає, поки ця так звана Маргарет насмішкувато піднімає очі, ніби викривлює мої слова. Та що ж таке? Я ж намагаюсь бути доброю. 
- Так і зробиш! - натомість мовив мій супутник - Щойно її світлість знайде хвилинку, обов'язково складеш список для кухаря. 
- Як накажете..- схвально кивнула дівчина, залишивши нас нарешті самих. 
- Здається я не дуже подобаюсь вашим слугам, мілорде..- констатую факт, помітивши на собі його пильний погляд. 
- Не засмучуйтесь через Маргарет - натомість промовив чоловік, підбадьорюючи - Вона звикне. Як і ви.. Ви маєте повне право вносити корективи там, де потрібно. Це ваш новий дім Елізо, і вам має бути тут комфортно. 
- Дякую..- усміхаюсь, і все ж запитую:- Ви познайомите мене з іншими? 
- Як і обіцяв) - кивнув головою герцог, піднявся із-за столу та протягнув мені руку. Я прийняла та рушила за ним слідом. 
***
У великій залі, де буквально вчора відбулось наше весілля, де ми танцювали при поглядах всіх бажаючих, де мене оголосили герцогинею, ще не знайомий мені чоловік збирав усіх слуг, вишиковуючи в шеренгу. Ох, тепер я почуваюсь ніяково. Ці люди точно мене зненавидять. Але коли вони помітили нашу присутність, то без зайвих вагань низько схилили голови, та чомусь я відчувала, що точно не для мене. 
- Всі, хто ще не втямив, що відбувається - почав мій чоловік, міцно тримаючи мою руку - знайомтесь, герцогиня Вествуд. Від нині, в цьому палаці, її слово стоятиме на рівні мого. А того, хто проявлятиме неповагу, чекає страта. 
Моя шкіра покрилась сиротами. Він же ж не серйозно? Він же не зможе забрати життя? 
- Я щиро сподіваюся, що ми зможемо знайти спільну мову..- втручаюсь, даруючи присутнім легку усмішку, помітивши, що в декого напруга все таки спала. І додаю:- Для мене це важливо) 
У відповідь на це, майже всі привітно вклонились мені, наче знак, що вони хочуть того самого. І мені полегшало.
- Моя леді - звернувся до мене герцог, запрошуючи познайомитись із тим чоловіком , що так вправно все організував - Це Вінсент. Старший радник при дворі і моя довірена особа. 
- Ваша світлосте - схилив голову радник, і поглянувши на мене, додав:- У будь яких питаннях я до ваших послуг. 
- Дякую. - відповідаю, а потім дещо згадавши, питаю:- Вінсенте, ви проведете мені екскурсію? 
- Якщо герцогиня цього бажає, то..- вже бува погодився радник, як Едвард його перебив: 
- Не хвилюйся Вінсенте, я проведу своїй дружині екскурсію..
- Ваша світлосте.- схвально кивнув Вінсент та почав розмову з іншими слугами, даючи певні вказівки. А я стояла як вкопана, не до кінця розуміючи , що відбувалось. Хіба у герцога немає важливіших справ, ніж тинятись замком ? 
- Хіба у вас немає інших справ, ваша світлосте? - питаю, зустрічаючись поглядом, із напрочуд веселими зеленими очима. Отже, йому дуже радісно? 
- На сьогодні мої справи - це ви, моя герцогине) - з якимось тріумфом мовив чоловік, на очах у всіх слуг цілуючи мене у щоку.. 
Моє обличчя зрадницьки почервоніло. Для чого була ця вистава?