Глава 7

Едвард: 

- Люба Шарлотто - звернулась до сестри Еліза, виглядаючи трохи знервовано - Якщо ви не проти, я б хотіла поговорити із вашим братом наодинці. 
- Він твій чоловік, мила) - нагадала моя люба новозвана графиня та злилась із натовпом гостей, поки я тільки здогадувався, про що хотіла так терміново поговорити моя леді. Ще й наодинці. 
- Слухаю вас, моя герцогине! - кажу, бо розумію, що через такий натовп людей вона почувається не дуже впевнено, хоч і вправно намагається це приховати. 
- Леді Блекфорд знає про нашу домовленість? - тихенько запитує дівчина, потай перевіряючи чи нас ніхто не чує. Ох, а вона кумедна. 
- Ми самі знаємо про неї тільки третій день, тож...- констатую факт, помічаючи на її обличчі усвідомлення, а потім додаю:- Ви цього не хочете? 
- Навпаки мілорде..- спокійно відповідає Еліза - Шарлотта має знати, вона ваша сестра. 
- Ви впевнені? - уточнюю, бо насправді її відповідь трохи збила мене з пантелику. Можливо я навіть не цього очікував. Я довіряю своїй сестрі більше ніж собі і приховувати від неї хоч щось - точно не входило у мої плани, але якби моя новоспечена дружина попросила берегти це в таємниці, я б беріг. 
- Я не хочу, щоб ми приховували це від тієї, кого ви любите і цінуєте. - розсудливо мовила герцогиня, змусивши мене глянути на неї під зовсім іншим кутом. Новим. І надто притягуючим. 
- А ще..- продовжувала та - я б хотіла заслужити довіру у своєї нової подруги) 
- Ви неймовірна Елізо - раптово виривається у мене, але кажу це насправді щиро - Я радий, що зустрів саме вас. 
- Це честь для мене, ваша.. - на мить зупиняється та, блакитні очі якось допитливо дивляться в мої, і додає тихе:- Едварде) 
А я стою в ступорі, наче ці слова щось змінили. Її тон, голос - все щось на той момент змінилось. Здається, навіть зупинився час, поки я безцеремонно потопав у блакиті очей своєї дружини. 
- Все гаразд? - десь крізь мої думки, знову лунав її голос - Ваша світлосте? 
- Задумався, вибачте міледі) - струшую голову, позбавляючи себе дурнуватих думок, які б точно не привели до нічого хорошого. Привели б...
- Не хочу здатися негостинною, - знову мовила дівчина, час від часу дивлячись у різні сторони - але чи довго всі ці люди ще будуть тут? 
- А ви хочете, щоб вони пішли? - уточнюю, бо такі бажання міг виконати миттєво. 
- А я можу цього хотіти? - з недовірою питає вона, здаючись ще більш кумедною. 
- Все, що забажаєте моя герцогине) - схиляю голову до її руки, залишаючи легкий цілунок і вдосталь насолодившись її рум'янцем, звертаюсь до гостей у щирій подяці та обіцянкою про найближчий, пишний бал на честь нової герцогині. Прощаюсь із всіма та забираючи свою дружину, підіймаюсь сходами, допомагаючи їй із подолом її білосніжної сукні. 
- Зізнаюсь, цього я не очікувала..- промовляє та, не відпускаючи моєї руки, коли ми опиняємось біля її покоїв. 
- Звикайте Елізо - усміхаюсь - кожне ваше слово - закон) 
- Не обв'язково мені у всьому догоджати. - натомість відповідає дівчина, все ж скоротивши нашу відстань. Іноді мені здається, що вона аж занадто скромна. Але зрештою у цьому є і свої плюси. Наприклад, реакція її тіла на мої дотики. Відчуваю, що ладен збожеволіти заради гарячого рум'янцю на її щоках. 
- Над цим ми ще попрацюємо. - ставлю її перед фактом - Герцогиня має вміти віддавати накази. Впевнено. Без сумніву. 
- Це все, що я повинна знати? - з недовірою питає блакитноока. 
- Впевненість - запорука успіху) - в черговий раз усміхаюсь, навіть занадто часто за сьогоднішній день, особливо біля неї. 
- Гаразд, і над цим я теж попрацюю. - мовила дівчина таким тоном, ніби я доручив їй важливу місію. Хоча насправді її титул - це вже складна місія, з якою впорається не кожна. 
- Ви впораєтесь) - підтримую як можу, і дещо згадавши, додаю:- Завтра я познайомлю вас із всім персоналом,  проведу екскурсію палацом, щоб ви могли почувати себе як у дома. 
- Було б добре, дякую. - схвально кивнула моя супутниця, не відводячи  допитливих очей. 
- І про ваші обов'язки також поговоримо завтра. - продовжую перелічувати наші плани - І не хвилюйтесь, їх не настільки багато. 
- Як скажете..- знову погодилась моя герцогиня, і все ж наважилась спитати те, що я ясно бачив у її погляді (навіть занадто ясно) :- Коли я зможу піти до своєї бібліотеки? 
- Щойно забажаєте) - відповідаю, бачачи на її обличчі нотки радості і навіть полегшення - Карета і кучер у вашому розпорядженні. Повідомляти мене не обов'язково. Достатньо, щоб знав хтось із прислуги. 
- Зрозуміла. Ще раз дякую) - тепер усміхнулась і вона. І все через книги. Звичайні книги. Хто б міг подумати? 
- Якщо у вас більше немає питань - наперед уточнюю - можете відпочити і готуватись до сну. Я зроблю те саме! 
- На сьогодні точно немає..- впевнено мовила Еліза, але я бачив, що щось таки її хвилює і у мене були певні здогади. І найбільше чого я хотів, щоб вона не боялася мене. 
- Мої покої - навпроти) - кажу, щоб зменшити її напругу. 
- Хіба подружжя не живе в одних покоях? - ще більше збентежилась дівчина, частіше ховаючи трохи переляканий погляд - Підозри не виникнуть? Це весілля..все це..
- Елізо..- тихо промовляю її ім'я та беру за руку - Я б радо розділив з вами кімнату і ліжко, але не тоді, коли ви так перелякано дивитесь на мене. Я вам не ворог і не чіпатиму вас, поки в цих очах є хоч крапля сумніву чи страху..
- Ваша світлосте..- прошепотіла та, змушуючи мене одразу ж її перебити: 
- Навіть якщо це домовленість, ви - моя дружина. І я хочу заслужити вашу довіру. Хочу, щоб ви почувались в безпеці. 
- Дякую мілорде..
- Вам сподобається бути герцогинею Вествуд, обіцяю) - підбадьорюю свою супутницю, залишаючи цілунок на її щоці:- Приємних сновидінь Елізо. Побачимось завтра) 
- До завтра, Едварде..- попрощалась і вона, як і зазвичай, ховаючи почервонілі щоки. Зробила легкий реверанс та зникла за важкими дверима своїх покоїв, які багато років чекали поки їх хтось відчинитись. Чекали на свою герцогиню.