Глава 6

Еліза: 

- Леді Грейсон? 
- Леді Грейсон, невже ви досі спите? - лунав за дверима голос моєї покоївки, яка нервово стукала, намагаючись зайти. І ніхто не здогадувався, що я вже давно не сплю.. Причина цьому зовсім не передвесільне хвилювання, аж ніяк, скоріше прийняття ситуації і розуміння того, що вже нічого не зміниться. А коштовна обручка на моєму пальці - безперечний доказ. На мені красувалась вишукана сукня, черговий подарунок герцога. Біла, наче сніг і ніжна, наче пух. Цього разу виріз був не глибоким, а суворим, чітким, що говорив сам за себе. Герцогиня. Перед Віднем повстане нова герцогиня. Волосся зібране, тільки передні локони грайливо жили своїм життям. І звісно ж, фата. Довга. Схожа на шовк, що без перешкод ховала моє обличчя. Визнаю, я була приголомшлива. Виглядала так, як героїні з моїх романів. Мала саме такий вигляд, про який мріяла все життя. Єдина дрібничка, що розбивала мене на дрібні уламки - це просто угода. Домовленість між донькою барона та герцогом. Домовленість, і аж ніяк не кохання. 
- Леді! - досі гукала покоївка - Барон розлючений. Вам краще якнайшвидше...
Перебиваю її та зненацька відчиняю двері, помітивши щире здивування жінки, очі якої говорили більше, ніж їй дозволено. 
- Ви прекрасні! - та аж сплеснула в долоні, ніби не вірила власним очам - Бажаю, щоб ваше подружнє життя було схоже на казку. 
Ох, це справжня казка...
- Дякую! - сухо відповідаю, ледь стримуючи сльози - Батько готовий? 
- Так міледі. І він, і карета вже чекають на вас. - мовила покоївка, даючи мені простір для проходу. Піднімаю поділ своєї сукні і поволі спускаюсь сходами, де одразу ж помічаю, не дуже задоволеного барона. 
- Щось не так батьку? Сукня не така? - уточнюю, набравшись хоробрості, яка зазвичай була при ньому відсутня. 
- Ходімо Елізо. - байдуже кивнув чоловік у бік виходу - Не змушуймо гостей чекати! 
***
Палац Вествудів зустрічав нас по особливому. Декорації. Квіти. Музиканти. По боках безліч незнайомих мені людей та герцогська гвардія. А в центрі всього цього вже знайома мені постать. Едвард. Ой, точніше герцог. Його світлість. Батько раптово підхопив мою руку та поклавши собі на лікоть, повільно вів мене до чоловіка, поки моє серцебиття набирало обертів. Шепоти людей та недовірливі погляди змушували мене почуватись невпевнено, а яскравий вогник в очах герцога - ледь не задихатись. 
- Бережіть мою доньку, ваша світлосте! - урочисто промовив барон, з відчутним полегшенням віддаючи мою руку. 
- Завжди! - натомість впевнено відповів герцог, залишаючи на моїй руці легкий поцілунок. Мої щоки зрадницьки покрились гарячим рум'янцем. 
Решту всього я слухала крізь "закладені" вуха, бо усвідомлювала, що це всього на всього вимушений крок. Формальність.. А повернулась в реальність тільки тоді, коли чоловік повільно піднімав мою фату, щоб закріпити союз поцілунком. Я затамувала подих у передчутті, а коли його вуста торкнулись моїх при всіх зацікавлених поглядах, ще більше почервоніла. На що мій супутник відреагував переможною усмішкою і підморгнувши мені, мовив до гостей: 
- Герцогиня Відня! Її світлість, леді Еліза Вествуд! 
Еліза Вествуд...
Гучні аплодисменти поглинули стіни палацу, а вітальні вигуки змусили мене нервово усміхнутися. Я хвилювалась. Дуже хвилювалась. І заспокоїлась тільки тоді, коли оголосили наш перший танець. У центрі зали, яка бере початок нашій історії. Музика окутала весь простір і я змогла відчути себе у безпеці. 
- Як ви, міледі? - прошепотів чоловік, нахилившись до мого обличчя. 
- Все гаразд, ваша світлосте. Дякую. - відповідаю, підтримуючи зоровий контакт. 
- Ви чогось боїтесь? - знову спитав той, ніби читаючи мої думки. Чи це просто в мене на лиці написано? 
- Моє хвилювання настільки помітне? - видавлюю із себе усмішку, намагаючись не дивитись на всіх присутніх. Вперше в житті мене аж настільки бентежили люди. 
- Ні, не хвилюйтесь) - підбадьорив Вествуд - Помітив тільки я, тому і хочу підняти настрій. 
- Не обв'язково догоджати мені, ваша..
- Едвард..- невимушено перебив він, вкотре збивши мене із пантелику. - Від нині, коли ми самі, для вас я Едвард) 
- Але..
- А ви моя Еліза..- ніяк не спинявся герцог, і ледь торкнувшись моєї щоки, додав тихе:- Вествуд! 
- Як накажете, Едварде) - теж шепочу, помітивши, як зелені очі потемнішали, а куточки його губ піднялись в усмішці. 
- Готові приймати вітання гостей, герцогине? - спитав той, щойно закінчилась музика. У відповідь я просто кивнула, хоч і до кінця не почувалась впевнено. Рука чоловіка міцно стиснула мою, ніби в знак підтримки, поки до нас поволі почали підходити люди. Кожному я вдячно кивала головою, обмежуючись ввічливим дякую, приємного вечора! Поки у мій бік сипались не тільки вітання, а й компліменти, яких я точно не очікувала. А куди ділось презирство, насміх та глузування? Невже доньку барона так швидко прийняли за герцогиню? Чи цьому сприяє присутність герцога? 
- Любий брате! - у мої думки увірвався милий жіночий голос, але звертання трохи вибило із колії. - Тобі вельми пасує статус одруженого чоловіка) 
- Радий бачити Шарлотто. - усміхнувся мій супутник, приймаючи обійми дівчини -: Ти як завжди пунктуальна) 
- Ох, Едварде, що за сарказм? - відмахнулась незнайомка, а потім перевівши погляд на мене, додала:- Я сестра цього юнака, люба. Шарлотта. 
- Рада знайомству, леді Шарлотто) - кланяюсь, зрозумівши хто є хто. Але одразу ж відчуваю, як її руки торкнулись моїх, ніби заперечували ці реверанси. 
- Ні, ні, люба. Без цього! І жодних леді. - жваво мовила дівчина - Я хочу бути твоєю подругою. 
Подругою? 
- Для мене це честь. - кажу щиру правду, бо його сестра мені і справді сподобалась - Я Еліза. 
- Герцогиня Еліза Вествуд. Звучить чудово! - сплеснула та у долоні, підморгнувши своєму брату. Я зашарілась. 
- Я ще звикаю до такого статусу! - зізнаюсь, помічаючи пильний погляд чоловіка. 
- Це всього питання часу. - усміхнулась Шарлотта - Я теж довго звикала до нового прізвища. 
- Ви заміжня? - запитую, бо цікавість бере гору. Хоч можливо це і прозвучало невиховано. 
- Кохання з'являться раптово) - тихо засміялась дівчина - Рік тому стала графинею Блекфорд. 
- Графинею? - виривається у мене. Ох, і коли ж я навчусь тримати язик за зубами? 
- В тебе така ж реакція як і у Едварда) - та показово закотила очі, але не зі зла - До останнього не міг повірити, що я проміняю титул Вествуд та захочу стати графинею. 
- Досі не можу зрозуміти, як ти мене переконала!? - втрутився герцог, обійнявши мене за талію. У нас же ж цілий палац гостей, зовсім забула, що ми повинні грати ролі.. 
- Сестринські чари, любий) - ще більше усміхнулась Шарлотта, а її веселий тон і справді піднімав настрій. 
- Я просто змирився, що у вас з ним кохання, от і все! - відмахнувся чоловік, напевно не бажаючи згадувати подробиць. 
- Он як ти заговорив? - прижмурилась графиня - Це на тебе так Еліза впливає? 
- Ти про що? - здивувався Едвард, та і я також. 
- Ти ніколи не назвав мій шлюб із Річардом - коханням. - пояснила та, ще більше мене збентеживши. Ох, Шарлотто, наш шлюб теж не від кохання. Аж ніяк. 
- Люди змінюються сестро, особливо коли зустрічають таких неймовірних дам. - буденно мовив чоловік, показово поцілувавши мою руку. Сподіваюсь цей день скоро закінчиться, бо я вже не витримую.
- Люба Шарлотто - нарешті звертаюсь до нової знайомої - Якщо ви не проти, я б хотіла поговорити із вашим братом наодинці. 
Бажано б без зайвих вух і очей, але у нас весілля, тому ближчим часом такий привілей неможливий. Але те, про що я хотіла поговорити, було невідкладно. 
- Він твій чоловік, мила) - промовила дівчина, кивнула головою на знак згоди та пішла до інших гостей. Я перевела погляд на герцога, щоб нарешті почати розмову.