Глава 3

Едвард: 

За день до балу: 
- Ваша світлосте, вам лист від графа Річарда Вествуда! - під час одного із сніданків, мовив Вінсент (старший радник при моєму дворі), одразу ж зіпсувавши мій апетит. Любий дядечко вирішив нагадати про себе? 
- І що в ньому? Дядько Річард потребує грошової допомоги? - уточнюю, відклавши виделку в сторону. Цей чоловік не вперше потребує допомоги і щоразу вигадує нову причину, щоб її добитися.
Вінсент важко видихає, бо вже не вперше стикається з такою реакцією на мого родича. І точно не востаннє. 
- Як не дивно, дає вам пораду, мій лорде. - відповідає той, при мені розгортаючи того листа - За словами графа, чутки в нашій країні ширяться швидше, ніж гінці встигають прислати новини. 
- І? Що в цьому нового? - ніяк не збагну, і Вінсент продовжує:
- Чутки - про вас. Суспільство вважає вас легковажним і перелякане за долю королівства. 
- Перелякане кажеш? - насмішкувато хмикаю, складаючи руки разом над столом. - І що цим хоче сказати граф? Що за порада? 
- Шлюб. - ошелешує мене мій радник - Лорд Річард пише, що це найкраще рішення. Поява герцогині змусить людей замовкнути. 
На мить задумуюсь. Шлюб. Герцогиня. Нові обов'язки. Нове обличчя в моєму замку, та ще й неабияке - а жінки, дружини. Ох, сумніваюсь, що таке життя для мене. А воно точно не для мене. 
- Це безглуздо. Я не буду одружуватись! - встаю із-за столу та підходжу до вікна. 
- Звичайно це не моя справа, ваша світлосте, але я вважаю, що цього разу, граф має рацію.
Граф Вествуд може бути правим? Той, який тричі був одружений і кожен раз невдало? Той, який відмовився від рідного племінника, після смерті моїх батьків? Той, який згадав про мене тільки тоді, коли став ницим графом, а я титулованим спадкоємцем? І зараз він роздає мені свої брудні поради? Та ще й які? Про шлюб? Серйозно?
- І де мені зараз так швидко знайти дружину? Та ще й бажано не на все життя! - різко повертаю голову до радника, але той навіть не здригнувся, стояв впевнено, і чомусь я був певен, що мав для мене гідний план. 
- Ти щось вигадав, Вінсенте? - даю дозвіл на будь які ідеї, бо в самого все йде обертом. Ох, цьому світу завжди щось не те. Сьогодні їм подавай герцогиню, а завтра - маленьких герцогів? 
- Влаштуйте бал. - невимушено мовив чоловік - Завтра. І виберіть ту, яка перша попадеться на очі, а ще краще - незнайомку, не з вашого кола.
- Маєш на увазі, когось простіше? - уточнюю, бо насправді нікого з тамтешніх не знаю. 
- Чому б і ні, ваша світлосте. - легко усміхнувся той - Можливо якась леді підкорить ваше серце і цей шлюб не стане помилкою!? 
Саме слово шлюб - помилка. Дядько цьому чудовий приклад.
- Готуй запрошення Вінсенте! - відмахуюсь від його припущень - Завтра на нас чекає грандіозний бал. 

***
І як ви зрозуміли, через мою раптову пропозицію руки і серця, таким цей бал і був. Грандіозним. Неочікуваним. І повним пліток. З якими доречі, я ще зобов'язаний розібратися, щоб моя дружинонька спала спокійно. І зізнаюсь вам - мені щастить із спонтанністю. А то я хвилювався, що спіймаю за руку якусь сіру мишку і трикратно пошкодою про свій вчинок. А так, леді Грейсон достатньо хороша, хоча зовнішність у неї найзвичайнісінька. (Зустрічав і гарніших дам). Та все ж, оченята кольору неба трохи мене зацікавили. Та й постава у неї граційна, рухи легкі, витончені, а під час танцю, у моїх руках була наче пір'їнка. Тільки трохи перелякана і дивно реагує на свого батька. Хоча впринципі це зрозуміло. Барон полює за грішми, особливо, щоб сплатити свої борги, а маючи таку юну доньку - міг на цьому легко виграти. І виграв, підписавши зі мною договір. Еліза знала про це, вдавала байдужість, але її очі говорили за неї - бути донькою такого батька вона не хотіла. Як і шлюбу загалом, але на моє є щастя я буваю дуже переконливим. Правда досі дивуюсь, що навзамін вона попросила власну бібліотеку. Всього лиш бібліотеку. На її місці обирали б шовкові тканини, золоті прикраси чи скрині повні діамантів. Але ця дівчина віддала перевагу книгам. Хоче здатись не такою як всі, чи і справді зовсім не така? Щойно одягну обручку на її палець про все довідаюсь, абсолютно про все. 
- До завтра, моя леді) - гукаю їй на прощання, але та навіть не повертається і вперто підіймається сходами до своєї кімнати. Проводжаю жіночий силует поглядом і щойно вона зникає, з'являться барон. Ох, точно, я ж у його домі. 
- Сподіваюсь, моя донька не сказала нічого, що могло вас образити, ваша світлосте? - занепокоївся чоловік, що й самому стало огидно. Давно не зустрічав таких лицемірів. 
- Вам пощастило з донькою бароне. - кажу, бачачи в його очах легкий сумнів - Вона втілення ідеалу. 
Такими темпами я і сам повірю у свої слова. Але що не зробиш заради королівства та людей, які так за нього непокояться. 
- Еліза рано втратила матір, але це не завадило мені виховати її порядною леді. - аж зазнався той, після моєї похвали - І запевняю вас, ваша світлосте, вона буде гідною герцогинею. 
В це я можу повірити. Ця дівчина не дикунка, інакше б вже давно видряпала мені очі. Схожа більше на поранену пташку. І цей опис точно більше підходить для поцінувовувачки книг. 
- Не сумніваюсь в цьому. - схвально киваю головою і перед тим як піти, додаю:- Завтра я заїду за леді Грейсон, нам потрібно ближче познайомитись. Попередьте, щоб була готова зранку. 
- Авжеж, мілорде. - низько вклонився барон - Еліза чекатиме на вас із нетерпінням. 
Ну так, я вже уявляю її "задоволений" вираз обличчя, коли вона дізнається про мій ранковий візит. Кидаю останній погляд на сходи, по яким піднімалась дівчина, і нарешті виходжу з будинку, сідаю в карету і мчу в напрямку палацу.