Глава 2

Еліза: 

- Молодець, люба. Ти все зробила за мене! - схвально мовив барон, допомагаючи мені сісти в карету, буквально кілька хвилин тому, подаровану його світлістю. 
- Хіба ви не спілкувались з герцогом? - обережно запитую, все ж надіючись, що це просто затія батька і той чоловік - черговий пішак у його грі. Але натомість я почула голосний сміх барона. 
- Дівчинко, для чого я тобі купую всі ці книги, якщо ти питаєш про такі дурниці? - бадьоро уточнив батько, але побачивши мій спантеличений вигляд, додав: 
- Я б нізащо сам не підійшов до герцога. Де я, а де він? Я став би посміховиськом в його очах...
- Тож, ви з ним не домовлялись про цей шлюб? - ще раз перепитую, бажаючи почути протилежне. 
- Елізо годі! - посерйознішав барон - Не мели дурниць і краще починай вчити все, що має знати герцогиня. 
- Але я не хочу виходити заміж за герцога...- кажу тихо, хоч знаю, що трикратно пошкодою за свої слова. 
- Не зли мене, дівчино! Ти вже все зробила, решту я владнаю. - промовив чоловік з таким тоном, ніби робить для мене величезну послугу. Я важко видихаю та відвертаю погляд, приглушуючи біль і сльози. 
Зрештою, карета зупиняється біля нашого дому і я хутко біжу до своєї кімнати, ігноруючи всіх і все. Серце шалено б'ється, а в голові безліч питань. Головне з яких, чому? Чому саме я? Як батько заліз у борги? І як я стала іграшкою для герцога? Хотілось дати волю емоціям і просто гірко заплакати, та натомість я почула раптовий стук у двері. 
- Леді Елізо? - голос моєї покоївки змусив прийти до тями. 
- Заходь! - гукаю, роблячи глибокий вдих і видих. - Що в тебе? 
- Лорд Грейсон просить спуститись. У вас гості. - спокійно промовила дівчина, поки я передчувала біду. Гості? Одразу ж після балу? 
Так чи інакше, зібравши всю волю в кулак, поправляю сукню та волосся, яке заплуталось. І з легким хвилюванням виходжу до шанованих гостей, серед яких, як не дивно був мій майбутній чоловік. Ох, ми ж недавно бачились. Навіщо він прийшов саме зараз? 
- Ваша світлосте! - роблю реверанс, уникаючи зорового контакту - Чим заслужили на таку честь? 
- Честь для мене бачити вас, леді Елізо! - надто ласкаво мовив чоловік, вперто цілуючи мою руку. 
- Оскільки ми все вирішили - з хорошим настроєм втрутився батько - Я залишу вас наодинці. 
- Чудове рішення, бароне. Дякую! - схвально кивнув герцог і ми залишились одні. 
Я відступила на крок, тримаючи дистанцію і набравшись сміливості, спитала: 
- Судячи з обставин, мій батько назвав суму цього шлюбу і ви безумовно погодились. Чи я помиляюсь, ваша світлосте? 
- Аж ніяк. Все так, як ви сказали. - миттєво усміхнувшись, відповів той. 
- Що ж, тоді я не маю, що сказати. Гарного вечора, герцогу! - кажу, наперед прощаючись. Низько кланяюсь і вже бува хочу піти, як вкорте відчуваю гарячий дотик до своєї руки. 
- Зате, я маю! - ствердно промовив чоловік, змушуючи поглянути в його очі. 
- Слухаю вас, ваша світлосте! - кажу, вдаючи байдужість. 
- Едвард...- тихо мовив герцог, торкнувшись мого обличчя. На мить я розгубилась. 
- Перепрошую? - дивлюсь здивовано і знову скорочую відстань. 
- Коли ми наодинці, для вас, я просто Едвард. Ви ж скоро станете моєю дружиною, Елізо) - сказав він, з черговою усмішкою. 
- І я досі не розумію чому? - питаю, все ж очікуючи почути правду. Принаймні хоч якусь. 
- Ви надто допитлива леді..- знову наблизився той, змусивши мою спину зустрітись із холодною стіною. 
- Я маю знати на що підписуюсь! - промовляю із викликом, навіть якщо загнута в глухий кут. 
- Станете герцогинею. Матимете власні покої, слуг, авторитет і звісно все, що забажаєте. - відповів чоловік, так і не задовольнивши мою цікавість. 
- І по вашому, я маю цьому радіти? - піднімаю брову, отримавши у відповідь - його здивоване лице. 
- Кожна юна леді мріє про таке. В чому ж тоді ваша проблема, Елізо? - насмішкувато спитав Вествуд, і далі не скорочуючи відстань. 
- Донька барона - герцогиня. Це вже схоже на жарт. Тоді, яка справжня причина? 
- Визнання суспільства. Моє визнання як гідного герцога. І для цього потрібен лише шлюб. І бажано не надовго. - все ж відповів той, тепер чекаючи і моєї реакції. І якщо спитаєте, чи була я шокована? Навряд чи. Доволі логічна причина такому раптовому рішенню, але все ж дещо, не давало мені спокою: 
- Але чому я? Навколо вас - багато заможних дам. Кожна мріє про шлюб із вами. І тільки я стала центром цього глузування. 
- Глузування? - ще більше здивувався Едвард.
- Чутки поширились всім Віднем, щойно ви стали переді мною на коліні. І більшість з них - не на мою користь. - кажу, важко видихаючи. Ненавиджу бути в центрі якогось видовища. 
- Це я владнаю. Владнаю все, що вас хвилюватиме. Тільки станьте моєю дружиною на деякий час, поки все притихне. Опісля, я виконаю будь яке ваше прохання, Елізо. Будь яке. - темно-зелені очі блукали моїм обличчям, ніби читаючи кожну приховану емоцію. А я тим часом перераховувала всі за і проти. Можливо саме так я можу звільнитись з під опіки батька і вже не виконувати його гнилих наказав? Можливо саме так я стану хоч трішки вільною? 
- Власна бібліотека! - висуваю те, що першим приходить у голову, але і своєму голосі відчуваю тремтіння. 
- Не окремий палац, не коштовності, а бібліотека? - уточнював герцог, ніби не вірив власним вухам. Але що тут такого дивного?
- Так! - сухо відповідаю, поки його рука торкається мого підборіддя і до мене долітає надто приємний шепіт:
- Я здивований, блакитноока. І повинен визнати, приємно) 
Биття мого серця прискорилось, а щоки покрились зрадливим рум'янцем. Та я швидко приходжу до тями і миттєво відсторонююсь: 
- Якщо це все, гарного вечора, ваша світлосте! 
Кланяюсь і на моє щастя, вже ніхто не зупиняє. Тільки позаду себе, на прощання чую голос герцога: 
- До завтра, моя леді) 
До завтра? Ох..