День війни

Зранку Діана відчула, що вперше за довгий час вона прокинулася з усмішкою. Гарний сон наснився…

– Здається… – пробурмотіла Діана. – Здається, я… виспалась!

Поряд десь драматично зітхнула Емелі.

– Прокинулась нарешті… – пробурмотіла вона. – Соня.

– Ну, тобі легко говорити, – в’їдливо відповіла Яна. – Не тобі ж сьогодні з армією водяників битися.

Діана округлила очі.

– Сьогодні?! – вона підскочила з ліжка. – Мені не почулося?!

Яна стулила рота. Діана багатозначно глянула на подругу.

– Ну… – почала тягнути Емелі. – Нас просили тобі нічого не казати з самого ранку, бо ти в нас трохи… неврова.

Емелі зверхньо усміхнулася.

– То це я нервова?! – розлютилася Діана.

– Сама бачиш, – захихотіла Емелі. – Ти свій гнів краще для водяного народу прибережи.

Все ще усміхаючись, Емелі вийшла з кімнати. Діана зі злості впала назад в ліжко. Такий чудовий ранок, а одразу все зіпсували…

– Та не бери ти все так близько до серця, – мовила Яна. – До того ж, сьогодні все скінчиться.

Діана усміхнулася.

– Так, твоя правда, – мовила Діана. – Ну, ходімо снідати.

Після сніданку до Діани завітали пані Катрина, дід Павло і… батько. Діана не змогла стримати радості і кинулася Тарасові на шию. Звісно, вождь племені теж був до нестями радий бачити свою доньку.

– Діано, – серйозно потім мовив він. – Діано, в мене є до тебе розмова. Сьогодні ти…

– Я знаю, – усміхнулася Діана. – Випадково зранку почула…

– Ти готова?

– Звичайно. Я готова, як ніколи!

Тарас усміхнувся у відповідь такому оптимістичному настрою Діани.

– Діано, ти не уявляєш, яка ти молодчинка, – Тарас пригорнув доньку. – Це важко для твого віку, я розумію. Навіть спочатку я був проти того, щоб тебе втягували в цю війну.

– Рано чи пізно, я б все одно втягнулася. Якщо вже йдеться про життя й смерть мого рідного племені, друзів, сім’ї…

– Я дуже пишаюся тобою.

Від таких слів Діана зашарілася.

– Ми всі пишаємося тобою, – долучилася пані Катрина. – По великому рахунку, ти ж наша рятівниця.

– Ну все, – Діана почервоніла, – ви змушуєте мене ніяковіти.

Всі, хто був присутній розсміялися.

– Я впевнена, – продовжила Діана, – що ми покладемо край цій війні.

***

Діана стояла на краю села, звідки видніється чудовий краєвид… Зовсім нещодавно, ще вчора вночі, під пагорбом з’явилася вода. Зараз це вже нагадувало невеличку річечку. А по ній наближалися військові кораблі народу води…

Дівчинка чомусь зовсім не хвилювалася. Вона була впевнена в своїх силах. Позаду неї стояла перша група по подачі енергії. Перед виходом проти водяників Діану змусили випити ледь не цілу бочку вогнечаю..!

Ось вже кораблі опинилися під пагорбом. Діана приготувалася. Ось вона – кульмінація війни!

Діана почала виконувати рухи для створення «труби». Вона відчула на спині тепло – почали давати енергію. Дівчина відчула, як вогняна енергія переповнює її. Ось, останній рух, і з долонь Діани вийшов потужній струмінь блакитного вогню. Вона спрямувала його прямісінько вниз, до води. Вогонь почав поглинати її.

Тим часом кораблі водяників підпливли до підніжжя пагорбу. З палуб кораблів показалися сотні людей водяного народу, які тримали в руках свої труби. З них полилася вода, яка мала піднімати рівень води, таким чином піднімаючи кораблі. Але цьому заважав блакитний вогонь.

Діані надали досить багато енергії, тому дівчинка навіть сильно не напружувалась при подачі вогню. І без цього «труба» виявилась дуже потужною. Авжеж, їй подавали енергію одночасно п’ятеро людей!

Діана помітила, що кораблів водяного народу було аж сім. Вони розташувалися клином, спереду був найбільший – корабель царя. Він був не тільки більший, на ньому був прапор з емблемою народу води, а на інших були просто блакитні прапори.

– Дивіться, – прошепотів хтось за спиною Діани, – навіть сам цар Анрутаз прибув на битву…

Так, на найбільшому кораблі зверху була ложа, на якій знаходився цар. Його відрізнити було легко – занадто пишний та багатий був його одяг. Цар ззовні нічим не відрізнявся від інших людей – звичайне каштанове волосся, коротенька загострена борідка. Дивився він на це все, немов на якусь виставу, що роблять спеціально для нього.

Тим часом рівень води не підвищувався, а навпаки – знижувався, настільки потужною була Діанина «труба». Побачивши це, цар наказав своїм людям спуститися й допомогти іншим. Навіть вартові, що охороняли царя пішли подавати воду.

Діана не помічала, як змінювалися групи людей за спиною. Здається, перша група вже пішла на спочинок, та й друга могла теж вже закінчити. Рівень води вже не збільшувався і не зменшувався, «труба» чудово діяла проти армії водяників. Залишалося тільки, щоб ворог здався і вивісив білий прапор…

Здається, що група знову помінялась. Яка це? Четверта? Якщо так, то зараз Діані дає енергію Ольга, дід Павло, Нік, Рита і… здається, Емелі. Від такої думки Діана поморщила носа. Навряд чи Емелі одразу погодилася давати енергію Діані під час битви…