Переселення

Після обміну подарунками та листівками друзі повернулися до вогнища. Діана по черзі спалила всі листівки, подаровані друзями, інші зробили так само. Тепер Діана по-справжньому відчула атмосферу цього свята. Національне свято племені вогню – День Вогню – справді дуже гарне, веселе та цікаве. Навіть не зважаючи на те, що водяники ось так зіпсували це чудове свято, Діані сподобалося. Адже, в кінці-кінців, все закінчилося добре… Ну, або ж іще не закінчилося… Принаймні, зараз все було гаразд.

Стрибати через вогнище Діана спочатку не хотіла, але побачивши, як її друзі легко перестрибували багаття, вирішила все-ж спробувати. І ось, вона стоїть перед золотистим вогнищем, приготувалась до стрибка. Звісно, серце ледь не вискакувало із грудей.

Діана хотіла вже знову передумати, але відступати було пізно. Всі її друзі, окрім Яни, вже перестрибнули багаття, а Діана тут стоїть і вагається. Дівчинка зібралася з силами і щосили відштовхнулася від землі. На диво, вона легко злетіла в повітря над багаттям. Діана відчула якийсь дивний трепет в грудях. Що це – відчуття ейфорії? Золотистий вогонь майнув під ногами, а згодом Діана полетіла до землі. Ось, вона вже приземлилася на зігнуті ноги, ледь втримавши рівновагу. Все відбулося досить швидко.

– Діано! – підбігла Ліна. – Я ти так злетіла?

– Певно, сила Обряду дуже підтримує її, – висловив думку вголос Ян. – Кожного з племені вогню в цю ніч підтримує ця сила, але залежно від кольору вогню вона різна.

– Тоді зрозуміло, як я так легко перестрибнула таке величезне багаття, – мовила Діана.

Раптово діти почули гудок. Він долинав зі сторони, де зібралися пані Катрина те деякі інші члени ГРПВ.

– Увага усім! – гукнула Ліз своїм дзвінким голосом. – Підходьте всі сюди! Ми переселяємо всіх в селище Венери. Повторюю – підходьте всі сюди!

Діана повернулася до друзів. Інші теж були стривожені. Лише Яна сумно та задумливо дивилася на пані Катрину, наче нічого не чула.

Що ж відбувається? Діти підійшли до пані Катрини.

– Що це означає? – запитала Ліна.

– Те що й почули, – голос пані Катрини здавався Діані схвильованим. – Ми евакуюємо всіх в селище Венери. В нас є підозра, що водяники готуються до серйозної битви.

– А… – вражено мовив Ян. – А як же всі наші речі?

– Їх буде доставлено протягом найближчої доби, – відповіла пані Катрина, глянувши на Яну, яка миттю відвела погляд, а тоді звернулася до Діани. – Готуйся до бою, Діано. Тренуйся серйозніше, тобі треба буде бути готовою в будь-який момент.

Діана кивнула. За декілька хвилин поряд відчинили портал. Люди почали поступово зникати в ньому. Діана та її друзі теж пішли до порталу.

***

В кімнаті було темно. Штори опущені, світло вимкнене. Лише в центрі випромінював бліде місячне сяйво невеличкий ліхтарик. Довкола нього зібралась колом групка людей.

– Отже, вони були сповнені сюрпризів… – прохрипів чийсь голос. – Хлопче, ти не казав, що вона достатньо підготована.

Хтось невисокого зросту похилив голову.

– Ну що ж… – мовив той самих хрипучий голос. – Що ж… Думаю, з другого разу їм не вдасться таким самим способом врятуватися.

– Ну не можуть же вони завжди тікати! – з насмішкою в тоні мовила якась жінка.

– Хе, твоя правда, – усміхнувся перший. – Кажеш, Марго, що вони в село збираються…

– Так, – підтвердив жіночий голос, володаркою якого очевидно була Марго, – в селище Венери.

– Добре, добре, – продовжував хрипучий. – Тоді ми будемо діяти за планом. Нехай їм здається, що ми робимо так, як і завжди.

– А що ми зробимо? – спитав якийсь чоловік, судячи по голосу, він був молодим.

– Ми вже обговорювали, – сказав перший. – Діємо за планом, а Марго тим часом зробить свою роботу.

– Так, я впораюсь, – гордо мовила дівчина.

– Я й не сумніваюся, – усміхнувся хриплий голос. – Головне, щоб ніхто нічого не запідозрив.

– Авжеж, – мовив хтось із присутніх. – Тактика переможця – переконати ворога в тому, що він робить все правильно.

– Мудрі слова, – хриплий голос засміявся. – Дякувати вам, діти, перемога наша буде швидкою.

Марго та хлопець, що стояв коло неї кивнули. Хоча, останній скоріше не кивнув, а ще більше похнюпив голову.

– А тобі, хлопче, – хриплий голос став серйознішим, – варто вже вирішити на якому ти боці. Не метайся туди-сюди.

Хлопчина похнюпився ще більше.

***

– А де Нік? – запитала раптом Ліна.

Друзі роззирнулися довкола. Хлопчини ніде не було видно.