Обряд

Як тільки Діана опинилася по той бік порталу, у неї одразу ж підкосилися ноги і дівчинка впала прямісінько на зелену траву. Хтось їй простягнув пляшку з вогнечаєм, яку Діана миттєво спорожнила.

– Ось це я розумію – витратила багато енергії! – вражено вигукнула Ліна, яка, виявляється, і подала їй цю пляшку. – Ще будеш?

Діана кивнула. Другу й третю пляшку було випито з таким же успіхом. За четвертою Діана почала приходити до тями. Вона сиділа на траві, довкола були високі лілії вогняного кольору. Вже було темно. Цікаво, яка вже година?

– Де ми? – запитала вона.

– Сама ще добре не знаю, – стиснула плечима Ліна. – Проте чула думку, що ми в Лілейному полі. І схоже на те, що тут проведуть обряд, який не вдалося провести в «Преміум-Во» сама знаєш через що.

– Угу, – кивнула Діана. – А як же щодо наших речей? Невже вони всі там..?

– Ні, на щастя. Яна встигла прихопити всі наші речі, – відповіла Ліна. – Ходімо, ми тут неподалік розклалися.

Діана зусиллями вмовила себе підвестися. Тіло здавалося неймовірно важким, а ноги були як ватні.

– З-зачекайте! – проскреготів хтось зовсім поряд. – Куди це ви, без мене?

Діана обернулася. Поряд з трави підводився Нік. Коли він став на ноги, його хитнуло і він знову ледь не гепнувся на траву.

– Гей, обережніше! – гукнула Ліна, вхопивши Ніка за руку. – Тримай, тобі стане краще.

Ліна вручила йому пляшку з вогнечаєм.

– Ходімо, – повторила Ліна і повела Діану та Ніка за собою.

І справді, неподалік Яна, Лу, Ян та Романка розстелили покривала. Там вони сиділи та чекали, поки інші підійдуть. Побачивши Діану, Ромка та Яна вскочили та підбігли до неї.

– Фух, дякувати Богу, з тобою все гаразд! – зітхнула радісно Яна.

– Добре, що все обійшлося! – Рома обійняла Діану.

– А що… – пробелькотіла збентежено Діана. – А що могло статися?

– Як це – що? – образилась Яна.

– Та що завгодно могло статися! – вигукнула Ліна.

– Ми ж хвилювалися… – додала Романка.

– А якби в тебе не вистачило б сил? – запитала Яна. – Якби ти там зомліла і не повернулася?

– Або ще гірше, – додала Ліна, – якби тебе вбили чи забрали в полон?

– Ну все, нічого ж такого не сталося… – мовила Діана друзям.

– Ти навіть не уявляєш, як ми почувалися, коли нам повідомили, що володарка блакитного вогню залишилася там! – до дівчат підійшов Лу.

– То точно, – мовив Ян, який підійшов за Лукасом, – Лу та Яна хотіли вже бігти допомагати тобі.

– Ні, ну це вже зайве, – сказала Діана. – Зі мною ж були Нік та пані Катрина.

– Все одно ви троє повернулися ледь живими, – мовила Ліна. – Чотири пляшки вогнечаю підряд випити – це занадто!

– Усе добре, – раптом подав голос Нік.

– Та ти ледь говориш! – скрикнула Ліна. – Братику, в нас там ще є вогнечай?

Ян кивнув і кинув сестрі пляшечку. Вона передала пляшку Ніку, який миттю її спустошив.

– До того ж, – сказала Яна, – залишатися наодинці з цілою армією водяників досить небезпечно.

– Така вже моя доля, – усміхнулась Діана. Чомусь їй раптом пригадалася розмова з Емелі…

– Доля тут ні до чого! – вигукнула Ліна. – Думати треба.

– Я подумала, – впевнено мовила Діана. – Я подумала, що я, як володарка унікального блакитного вогню здатна захистити людей зі свого племені.

– Все одно… – мовив Лу. – Залишатися сам на сам з армією водяників дуже ризиковано.

– Я ж була не сама, – відповіла Діана.

– Так, але… – почала було Ліна, проте її перебив брат:

– Ану, тихо! Здається, вже північ. Обряд зараз почнеться…

Друзі миттю затихли і повернули голови в ту сторону, куди показував Ян. Там щось відбувалося. Дванадцятеро людей вишикувалися в коло так, як і поділки на годиннику. По черзі, починаючи з «дванадцятки» люди почали запалювати вогник на долонях. Коли в останнього з’явилося полум’я на долоні, то всі одночасно випустили свій вогонь вперед. В центрі кола вогняні смужки зустрілися і утворили шар.

– Красиво… – прошепотіла Діана.

– Цей обряд проводять найсильніші та найдосвідченіші люди нашого племені, – мовив Ян до Діани. – Серед них, до речі, є і твій батько.

Діана придивилася і справді побачила там зосереджене обличчя свого батька. Інші люди теж були знайомими – багато хто був із членів ГРПВ. Звісно, пані Катрина не змогла брати участі – їй потрібно було відновити сили.