Несподіваний напад

Музика, що лунала в залі була Діані незнайомою. Мабуть, люди з племені вогню мали свої гурти, що створювали музику. Хоча, було декілька хітів і зі звичайного людського світу.

До Діани підійшла Емелі. Дівчинка одразу ж насупилась – ну чого їй іще треба?

– Ми можемо вийти поговорити? – солоденьким голосочком мовила Емелі.

– Будь ласка, – відповіла Діана й пішла за Емелі до балкону.

Емелі, чесно кажучи, була вбрана дуже гарно. На ній було сріблясто-золотиста сукня, а до волосся пришпилений невеличкий капелюшок теж сріблястого кольору. Емелі й справді була гарною дівчинкою – яскраво руде і трішки хвилясте волосся виблискувало під обіднім палким сонцем, очі яскраво-зелені, а ця прекрасна сукня чудово підкреслювала її фігуру. Мила посмішка, бліда й ніжна шкіра, трішки веснянок… Діана могла тільки мріяти про таку зовнішність! А от характер у неї не подарунок…

– То про що ти хотіла поговорити? – запитала Діана.

– Я на рахунок тієї розмови в автобусі, – відповіла Емелі. – Ти справді не хотіла б мати таку силу – блакитний вогонь?

– Спочатку я вважала, що ні, – чесно відповіла Діана. – Але згодом, добре подумавши, я усвідомила, що ця сила – блакитний вогонь – дасть мені змогу захиститись. Захистити не тільки себе – свою сім’ю, друзів, все плем’я вогню… Проте я не зовсім впевнена, що зможу це зробити.

– Ясно… – мовила Емелі. – Просто, щоб ти знала, то я з дитинства хотіла, щоб мій вогонь був не звичайним, а блакитним. Тому май на увазі – ти та, хто забрала мою мрію.

Емелі вдавано насупилась.

– Я вже пояснювала тобі, – відповіла Діана, – що я не бажала собі такої сили. До того ж, в тебе є багато плюсів, яких в інших немає. Кожному своє.

– Визнаю, ти маєш рацію, – насупилась Емелі. – Проте знай, я так просто від тебе не відчеплюсь. Занадто ти мені не сподобалась.

Вона відвернулась. На балкончик раптом вийшов Нік.

– Гей, дівчата, все добре? – запитав він. – Ви знову щось не поділили?

– А ти не лізь у наші справи, водянородний, – відрізала Емелі.

Нік насупився й пішов назад в зал. Образився? Мабуть… А як же не образитись, коли тебе назвали… Стоп, а як це Емелі його прозвала? Водяно…водянородний?

– Ей, а чого ти його так обізвала? – здивовано мовила Діана.

– Я не обізвала, – гордо задерши голову мовила Емелі. – Я назвала його так, яким він є насправді.

– Насправді? Чого це він…

– Ой, а ти не знаєш? – театрально сплеснула руками Емелі. – В нашого Ніка ж є родичі з народу води…

– А це ти звідки взяла? – обурилась Діана. – Як це розуміти?

– Мій батько багато чого знає, – гордо усміхнулась Емелі. – І дуже багато про сім’ю нашого Ніка. Наприклад те, що його мати родом з водного царства…

– Та що ти таке говориш?!

– Правду. Саме тому його сім’я перебуває під наглядом. Адже, можливо, що серед них виявляться зрадники…

Емелі ще раз переможно глянула на Діану, що перебувала в доволі шокованому стані.

– Ну, я вже поговорила з тобою, про що хотіла, – зверхньо мовила Емелі. – Гарного тобі Свята Вогню!

Емелі вийшла. Діана ще досі стояла на балкончику. Треба було б це обдумати. Невже це правда?

– Та ні, я не вірю… – мовила сама собі Діана. – Як я можу вірити такій, як Емелі?

Але чомусь раптом перед очима постала картинка тієї ночі… Коли Нік таємно пробирався, а потім вийшов у портал. А ще ті голоси по ночам… Невже Нік і справді… зрадник?

– Ні, ні, ні! – сказала собі Діана. – Це просто збіг обставин.

Діана струсонула головою, відігнавши жахливі думки й повернулась до зали.

Непомітно наблизився вечір. Почало сіріти, у всіх залах звісили штори. У танцювальному залі включили диско-ліхтарі, що мигали різними кольорами під музику. Діана з друзями ходили й до фуршету – після активних танців хотілося відпочити. Згодом вирішили спуститися ще й на ярмарку. Там було багато цікавих штучок – Діана вибрала друзям подарунки, які прийнято було дарувати після обряду опівночі.

Після ярмарку було вирішено піднятися в зал, де проводяться конкурси. Це була ідея Ліни, бо вона дуже хотіла виграти якийсь подаруночок.

Коли вже всі збиралися йти, Нік зупинив Діану, притримавши за плече.

– Зачекай, – мовив він, – мені треба дещо сказати.

Діана глянула на друга. Його обличчя було дуже серйозним. Цікаво, а що він хоче сказати?

– Я слухаю, – мовила Діана.