День Вогню

«Преміум-Во» й справді величезна будівля… Діана востаннє бачила таку в місті, коли їх дитячий будинок возили на екскурсію.

– Ого… – мовила Діана. – Така велика…

– Звісно, – усміхнулась Романка. – А скільки тут всього цікавого! Пропоную спочатку обійти все, щоб дізнатись, що тут і де.

– Підтримую, – мовив Нік, – але робимо це до початку свята, бо потім мене просять допомогти з нашою філією на Ярмарку. Але, маю надію, я там довго не затримаюсь.

Нік усміхнувся й примружив свої котячі очі.

– Добре, – сказала Діана, – тоді ходімо. Мені вже не терпиться дізнатися, що ж там є!

– І мені! – вигукнула Яна.

Діти навипередки побігли до будівлі.

На першому поверсі був ярмарок. Діані аж дух перехопило від побаченого. Здавалося, що тут сотні крамниць, кінця краю не видно!

– Скільки тут всього! – здивувалась Яна.

– І це ще навіть свято не розпочалося, – додала Діана.

Ліна вже підбігла була до одної з крамничок, але Нік одразу ж її звідти відтяг.

– Потім роздивишся, – мовив він. – В мене мало часу, щоб все вам тут показати.

– Ой, ніби я не знаю, – пирхнула Ліна. – Ми з Яном кожен раз тут бували з самого дитинства.

– Якщо ти не знаєш, – примружився Нік, – то кожен рік тут змінюється обстановка. А я, на відміну від вас, знаю, що тут і де буде.

Ліна закотила очі, проте все ж дозволила Ніку показати, де тут і що. Він повів усіх нагору сходами справа.

На другому поверсі знаходилася концертна зала. За Ніковими словами, тут мали відбуватися всякі шоу та концерти відомих груп. На третьому розташовувався фуршет, а справа була ще й кімната для маленьких дітей. Також із зали на третьому поверсі був вихід на невеличкий балкончик.

На четвертому поверсі була танцювальна зала, а поряд бар з різними напоями та солодощами. Ще з цієї зали теж можна було вийти на балкон, який був і на п’ятому поверсі. До того ж на п’ятому поверсі було ще дві зали – зала відведена для конкурсів та інших розваг і зала, де можна було відпочити, там грала музика і теж стояло декілька столиків зі смаколиками.

На останньому шостому поверсі була тиха зала для відпочинку. Ромка запевнила, що тут можна навіть спати.

Нік сказав, що зверху, над шостим поверхом буде проводитись обряд під відкритим небом. Він розпочинається опівночі. Сказав, щоб всі приходили – це має бути доволі цікаво.

Коли Нік пішов допомагати з ярмарком, друзі вирішили спочатку піти до фуршету. Там Лу вирішив спробувати все, що лежить на столах. Діана ще не була голодною, тому взяла собі лише невеличкий бутерброд та вогнечай. Яна вирішила взяти те ж саме, а от Ліна, немов з голодного краю, накинулась на їжу. Ян нічого не їв, а тільки спостерігав, як їжа поглинається його сестрою.

– Чуєш, – мовила Яна до Діани. – А про що ти так думала в кареті, коли ми сюди їхали?

– Я?

– Ну а хто ж!

– А… Ну… Я думала про різне. Занадто багато звалилось на голову в останній час…

– Ага… Важко мабуть бути володаркою блакитного вогню…

Діана усміхнулась і задумалась. Насправді, Діану, крім думок про родинні таємниці, останній час непокоїть те, що Нік пропадає ночами. Той раз, коли Діана випадково побачила його, був не єдиним. Діана серед ночі, стоячи на балкончику, бачила, як із сусіднього вікна лине світло. Навіть якісь голоси чути було… Та й останнім часом Нік виглядає занадто невиспаним…

– Ти нічого не хотіла мені сказати? – запитала Яна.

– Що? Чого це..? Що ти маєш на увазі?

– Ну, не знаю… Просто я вже дуже добре знаю тебе… І в мене таке відчуття, ніби ти хочеш мені щось розповісти, проте не наважишся ніяк…

– Ну… – Діана згадала про те, що саме розповідала їй пані Катрина. – Є одне, що ти мала б знати… Але чи хочеш ти це знати, чи ні?

– Не дізнаємось, поки не розповіси, – усміхнулась Яна.

– Мені дещо розповіла пані Катрина. Це стосується твого дару вогню. І твого народження.

У Яни здивовано розширились очі.

– Ти… Знаєш? – ледь вимовила вона.

– Так, – зітхнула Діана. – Якщо хочеш, то розповім.

– Я хочу! – вигукнула Яна. – Будь ласка, я прошу, розповідай.

– Це буде складно. Але…

Діана глянула за спину Яні. Якесь занадто знайоме обличчя… Точно, Емелі. В Діани було таке відчуття, що варто було б відійти.

– Давай краще на балкон вийдемо, – мовила Діана. – Тут занадто шумно.