Рада

Пані Катрина входила до членів Головної Ради Племені Вогню. І саме вона збирала нараду в себе в маєтку. До того ж, вона наполягала, щоб учні могли бути присутніми на Раді, адже вони мають право знати про те, що діється в їхньому племені. ГРПВ збиралась в маєтку пані Катрини раз на декілька місяців, проте зараз пані Катрина вирішила скликати Раду терміново.

Учнів звільнили з уроків і позвали в Червону залу, де зазвичай і збиралася Рада. Всіх дітей посадили по периметру зали, біля стін. В центрі стояли колом десять червоних стільців, на яких мали сидіти члени Ради. Пані Катрина вже була на місці. Діана опинилася між Яною і Ніком.

Раптом двері відчинилися і в залу стали входити члени Ради. Молода жіночка, що йшла другою пробуркотіла:

– Ой, яке тут все червоне… Я вже й забула.

Сама вона була світло-рудою, а одягнута в, як не дивно, червону сукню до п’ят. Сукня чудово підкреслювала ідеальну фігуру жінки. Першим йшов старий чоловік з борідкою. Волосся в нього було з сивиною, але й досі залишалось яскраво-рудим.

А третім в залу зайшов… Дід Павло! Він був у строгому костюмі з краваткою. Діана, Яна й Лу аж роти пороззявляли від подиву – що ж їхній прадід тут робить? Павло не звернув уваги на ошелешених правнуків, а спокійно сів у крісло.

За дідом Павлом в залу зайшов молодий чоловік, теж одітий у строгий костюм. Руде волосся в нього було вправно зализане і надавало йому поважний вигляд. Потім в залу зайшла немолода жінка в чорній сукні. Волосся темно рудого кольору було зібране в пучок. За нею ввійшли ще двоє: чоловік, який тримав жінку попід руку. Певно, сімейна пара.

В залу зайшов ще один чоловік, якому на вигляд було років сорок. Останньою в Червону залу зайшла жінка з яскраво-рудим волоссям, яке було викладене в хитромудру зачіску. Сукня була яскраво-жовта з червоними стрічками. Коли всі посідали, то пані Катрина встала і сказала:

– Що ж… Почнемо Раду.

– Давайте одразу до діла, – мовив чоловік з борідкою. – Для чого ти раптом зібрала всю Раду прямо зараз, якщо офіційна нарада відбудеться через два тижні?

– Ваша правда, Вікторе, – відповіла Катрина. –Зібрала я Раду для того, щоб повідомити термінову новину і прийняти швидке рішення за згодом усієї Ради.

– І що за новина? – запитала жінка в червоній сукні.

– Так, Мері, і усі члени Ради, хочу повідомити, що я придумала план, за яким ми змогли б закінчити війну з водяним народом.

– Невже? – здивувався дід Павло.

– Так, – відповіла Катрина. – Знаю. У нас є таємна зброя – моя учениця – і я знаю, як її застосувати.

– Володарка блакитного вогню? – здивувалась жінка в жовтій сукні. – А вона тут?

– Всі мої учні тут, Ліз, – відповіла Катрина. – Діано, піднімися.

Діана встала зі свого місця. Коли всі члени ради достатньо надивились на неї, пані Катрина мовила:

– Сідай, – сказала пані Катрина дівчинці, а тоді звернулася до усіх присутніх. – А тепер послухайте мій план.

– Розповідай, – кивнув ще один із членів, який сидів біля своєї жінки.

– Ох, Дмитре, не все так просто, – відказала пані Катрина і сіла. – Почну з того, що водяники затоплюють по черзі всі села Центрального племені. Один із моїх учнів запитав: «Чому, коли ми евакуюємо людей, то створюємо нові села й селища?» А справді, чому?

– А що нам робити? – запитала жінка Дмитра.

– Мені цей учень і запропонував нову ідею, Анно, – відповіла Катрина жінці. – Він сказав: «Ми ж могли б евакуювати всіх в одне село, яке є найбільш неприступним для водяників».

– Ох, ці водяники-льодяники… – сердито прошипів молодий чоловік.

– Володимире! – шикнув до нього Віктор. – Ми на Раді, а не вдома.

Володимир нервово закотив очі. Пані Катрина продовжувала далі:

– Хто знає, яке селище є найбільш неприступним? Мері? Ліз? Ольго?

Мері похитала головою, Ліз знизала плечима. Ольга, яка виявилась тією немолодою жіночкою, замислилась. Всі інші в залі теж задумались.

– Є одне… – тихо промовила Ольга, яка до цього нічого ще не говорила, – Носить назву Селище Венери. Розташоване на пагорбі, доволі високому. Вся вода звідти стікає, тому підтопити те село буде найважче.

– Добре, – задоволено сказала Катрина.

– Чудово, – зітхнула Анна. – Тепер всі жителі Центрального племені будуть товктися в одному селі.

– До весни ми повинні справитись, – мовила Катрина.

– А чому не можна було б провести це на День Вогню? – запитав Володимир.

– Не хотілося б робити зі свята побоїще, – відповіла Катрина.

– А як ти хочеш протистояти водяникам? – запитав Дмитро.