Приватна школа пані Катрини

Наступного ранку всіх учнів ЦАПу зібрали на лінійці – пані Катрина вирішила оголосити своїх нових учнів.

– Їх десять, – сказала вона, – для початку хочу оголосити найважливіших. Ян Олексійович – він вже давно мав би вчитися в моїй школі! Вітаємо оплесками!

Всі зааплодували.

– Далі його сестра – Кароліна Олексіївна!

Всі знову заплескали в долоні.

– А тепер, – всі затихли, – Хочу оголосити, що в моїй школі буде вчитися сама володарка блакитного вогню – Діана Тарасівна!

Всі знову зааплодували. Багато дітей було здивованих, що саме Діана виявилась володаркою блакитного вогню.

– Також хочу привітати Романну Стефанівну, яка успішно здала іспит!

Знову оплески.

– Привітайте оплесками ще й Кіма Олеговича!

Учні аплодували.

– А також Селеру Юріївну!

Знову аплодисменти. Діана вже почала хвилюватись, чи візьмуть Яну і Лу. Це хвилювання було у всіх п’ятьох друзів.

– Ще й Лукаса Тарасовича!

І знову аплодисменти. Залишилась Яна. Або поїдуть усі, або ніхто з них.

– Вітаю також Віталія В’ячеславовича!

Оплески. А тоді знову тиша. Здавалось, що пані Катрина вагається. Вона поглянула на Діану, Ліну, Яна, Лу і Яну. Вони всі стривожено шепотілись. Пані Катрина усміхнулась.

– І привітайте оплесками останню мою ученицю – Яну Матв… Вибачте, не так. Яну Тарасівну!

І знову аплодисменти. Друзі Яни хлопали найгучніше, адже тепер вони всі поїдуть у приватну школу пані Катрини. Їхній радості не було меж.

Яна ходила якась трохи збентежена.

– Яно, – це замітила Діана, – щось сталося?

– Та ні, нічого, – відмахнулась подруга, – Просто… пані Катрина ледь не назвала мене по-батькові. Як мене справді по-батькові.

– І ти думаєш, що…

– Так. Я думаю, що вона могла б знати моїх справжніх батьків.

– Мою маму вона теж, здається, добре знає, – стала заспокоювати подругу Діана.

– Справді? – здивувалась Яна. – Але я ж не з племені вогню… Можливо, вона просто багатьох людей знає? В тому числі і моїх, і твоїх батьків?

– Можливо, – зітхнула Діана.

Декілька днів пішли на те, щоб оформити документи та зібрати речі. Скоро вже приїхали чотири карети, в яких мали їхати учні та пані Катрина до її маєтку. Три катети для людей, які сідали по три-чотири чоловіка в одну і одна для речей.

Діана і Яна опинилися разом в одній кареті з пані Катриною.

– Ніколи ще не катались на каретах, дівчатка? – запитала Катрина.

– Ні, – відповіла Діана, – ми виросли разом у дитячому будинку.

– Невже твоя мати знайшла вас там і забрала до себе? – здивовано запитала пані Катрина.

– Ні, – відповіла Яна, – ми разом втекли звідти.

– А як же ви потрапили в таємне селище?

– Я випадково відкрила портал, – сказала Діана.

– Випадково?

– Так. Я тоді ще зовсім не контролювала вогонь.

– Зрозуміло.

Деякий час вони їхали мовчки. Тоді Яна наважилась спитати:

– Ви знаєте моїх батьків?

Такого запитання пані Катрина не очікувала, тому здивувалася.

– Твоїх батьків? А звідки?

– Не знаю. Саме це я хотіла у Вас запитати.

Пані Катрина трохи закашлялась.

– Що ж… Нині не тільки допитливі діти, а ще й достатньо здогадливі. Так, я знала твоїх батьків.

– І мого батька знали?

– Так. Він був доволі непоганою людиною.

– Мені розповідали, що він мене кинув, коли я народилася. І залишив на мою матір малу дитину і хворого батька.

– А ще великий дім і господарство. За яким, звичайно, треба було доглядати. Так, твій батько залишив тебе, коли ти народилася.

– Чому, не знаєте?

– Знаю, – зітхнула Катрина. – Ти здогадуєшся, чому колір твого вогню став червоним?

– Ні, може через Діанину силу… Хоча яке це має значення?

– Люба моя, все в цьому світі має значення.

– Навіть те, чи повзе по дорозі равлик, чи не повзе? – іронічно запитала Яна.