Пані Катрина

– Ні! – скрикнула Оксана. – Я цього не можу допустити!

– Чому? – запитав Тарас, який підійшов до жінки.

– Я тобі вже це пояснювала!

– То поясни й дівчаткам!

– Добре, – сказала Оксана. – Я не хочу, щоб мої діти навчались у пані Катрини. І крапка.

– Чому? – одразу запитала Діана.

– Тому, що я не вважаю, що вона може навчити більше, ніж в Академії.

– Невже? – здивувався Ян. – Невже в Академії Діану навчать керувати блакитним полум’ям?

– А вона цього зможе навчити? – не відступалась мама Діани.

– Так! – вигукнула Ліна. – Вона може особисто займатися зі своїми учнями! Тим паче, з володаркою блакитного вогню!

– Добре. – раптом здалася Оксана. – А як на рахунок Лу? Невже він сам залишиться в Академії?

– Чому це? – здивувалась Діана. – Тут ще залишиться Яна.

– А якщо Лу здасть ті екзамени на вступ до її школи, – запитала мама Діани. – То невже ви Яну залишите саму в ЦАПі?

– Або ми йдемо разом, або не йде ніхто! – заявив раптом Лу. – Подивимось, як ми здамо іспити в набір учнів, а тоді поговоримо!

– Згода! – Оксана погодилась на умови сина.

***

В понеділок була урочиста зустріч пані Катрини. Вона приїхала каретою, що було дивно для Діани та Яни, але звично для всіх інших. Пані Катрина виявилась високою жінкою, чимось дуже схожою на Діанину матір, з таким же яскраво-рудим волоссям та карими очима.

Учням повідомили, що завтра уроків не буде, оскільки пані Катрина буде робити набір у свої учні. Бажаючі вже могли підходити до директора, щоб записатися. Звичайно, наші друзі одразу туди записались. Всі домовились, що будуть старатись на повну силу. Навіть Яна повірила, що змогла б навчатися в пані Катрини, адже недарма їй сказали, що в неї великий потенціал і взяли на оранжевий рівень.

Весь вільний час ввечері Лу, Діана і Яна готувались до завтрашніго дня. Лу відпрацьовував бойові прийоми, Діана вогняні навички, а Яна і те, і інше.

Не встигли діти й поспати після старанних тренувань, як розпочався новий день. Всі п’ятеро були десь в середині списку, тож зранку вони могли ще підготуватися. Лу і Ян здавали екзамени на набір до обіду, а дівчатка одразу після.

На обіді всі зустрілися.

– Ну як? – запитала Діана у брата.

– Непогано, – сказав він. – пані Катрина сказала, що подумає. Вона бачить, що я міг би і раніше перейти на червоний вогонь, якби ще дитиною віддали до неї.

– А мені сказала, – мовив Ян, – що я міг би й не приходити. І ще, що на сестру мою обов’язково подивиться.

– Цікаво, – сказала Діана. – Я, до речі, вчора цілий вечір намагалась зробити блакитний вогонь. Аж коли виглянув місяць, то вийшло. Хвилююся.

– Тримаю за вас кулачки, – сказав Лу. – Щоб усе вийшло.

– Удачі вам, – теж мовив Ян.

Дівчата й не зрозуміли, коли закінчився обід.

Першою мала йти Ліна. Потім Діана, а за нею Яна. Дівчата повсідались на крісла біля кабінету пані Катрини і стали чекати кожен своєї черги.

Ось пішла Ліна. Діана нервово м’яла край футболки. Дівчинка одночасно й хотіла, щоб її черга настала, і водночас боялась цього.

Нарешті її черга. Вона легенько постукала і увійшла в кабінет.

У кріслі сиділа мила жіночка. Пані Катрина закрутила своє яскраво-руде волосся в гульку. Зблизька вона все ще більше нагадувала Діані маму.

– А ти, випадково, не донька вождя нашого Центрального племені? – раптом запитала пані Катрина.

– Так, – сказала Діана. – А чому Ви одразу так вирішили?

– Ти неймовірно схожа на свою матір.

– Ви її знаєте?

– О, так. Дуже добре ми одна одну знаємо.

– А звідки?

– Можна, ми не будемо говорити на цю тему, – раптом сказала пані Катрина. – Ти ж, здається, не для цього прийшла?

– Ну, так.

– Добре. Подивимось, що ти вмієш. Запали вогонь.

Діана одразу ж запалила вогонь на долоні. Він заграв червоним сяйвом.

– Червоний, – задумливо подивилась на вогонь Катрина. – Нічого дивного. І нічого особливого. Багато таких дітей.

– Невже? – Діана здивовано підняла брову. – А ви уважніше придивіться.

Пані Катрина ще раз поглянула на вогонь. І тут він, всіма зусиллями Діани, став яскраво-блакитного кольору. Діана вже збиралась терпеливо вислуховувати слова «Не може бути», «Це неможливо» і «Я не можу повірити», але пані Катрина задоволено скрикнула: