Посол

За дверима був директорський кабінет. Позаду Діана почула звук: «Пі-іп, пі-іп, пі-іп». Дівчинка обернулася і побачила якийсь прилад. Тут на ньому засвітився екран, на якому був надпис: «Червоний рівень, тринадцятий клас».

– Що це? – здивувалась Діана. – Цей прилад показує ще попереднього учня чи… мене?

– Тебе, тебе, – почувся голос директора, який сидів за столом. – Ти ж володарка блакитного полум’я, правда?

– Так.

– Прилад показує, що ти вже могла б вчитися в тринадцятому класі. Та ще й на червоному рівні. Ти вважаєш, що ти зможеш вчитися так?

– Ну, взагалі, я тільки почала вчитися користувались вогнем. А для тринадцятого класу, я вважаю, що ще не готова.

– Зрозуміло. Просто за правилами, я мав би спитати, чи ти хочеш вчитися в такому класі. Я би тебе записав у восьмий клас. Ти згодна?

– На червоний рівень?

– Авжеж! То ти згодна?

– Так.

– Тоді завтра чекаємо тебе на заняттях.

***

Після обіду випробування було в Яни та Лу. Діана їх трохи заспокоїла, що екзамен не складний, тому вони вже не так сильно нервували.

Незабаром прийшли Ліна і Ян, яким Діана розповіла на який рівень і в який клас її взяли. Вона вирішила не розповідати друзям, що прилад показав їй тринадцятий клас. Але тут несподівано для всіх Ліна запитала:

– То який в тебе колір вогню?

– Ч-червоний, – заїкаючись сказала Діана.

– А якщо чесно? Ану, запали вогник.

Діана, благаючи всіх і все, щоб вогонь не був блакитним, запалила на руці його. Пару секунд він побув червоним, а Діана непомітно видихнула, а потім різко змінив свій колір на яскраво-блакитний. Діана була готова провалитись під землю, а натомість загасила вогонь, винувато поглянувши на друзів.

Чесно кажучи, Діана сподівалась побачити знову переможну усмішку Ліни, а побачила здивовано роззявлені роти і широко вилуплені очі.

– Не можу повірити… – прошепотіла Ліна.

– Я не вірю своїм очам… – теж пошепки сказав її брат.

– Та чому ви всі так завжди кажете! – обурилась Діана. Їй вже набридло чути від кожного, хто це бачить слова «Не може бути», «Не вірю своїм очам», «Це неймовірно», «Це неможливо» і так далі.

– Ти ж знаєш, що таке трапляється всього лише раз на тисячу років? – запитала Ліна.

– Ти ж ця, виходить… Обрана! – сказав Ян.

– А якщо я не хочу бути обраною? – зірвалась Діана. – Якщо я не хочу, щоб кожен, хто побачить мій вогонь казали «Не можу повірити!», «Такого не може бути!» і так далі?!

– Так… – погодилась Ліна, – це, мабуть, неприємно.

– Авжеж! Нарешті мене хоч хтось зрозумів! Я не хочу бути особливою, я хочу бути такою, як і всі!

– Але це не так! – вигукнув раптом Ян, що дівчата здивовано на нього глянули. – Ти особлива! І я особливий! І Ліна особлива! Ми всі особливі, індивідуальні! Не можна бути таким, як всі!

– Та я ж не про це… – розгублено сказала Діана, але всміхнулась. Ян схрестив руки на грудях.

– Так як на рахунок того, щоб зустрітися завтра перед заняттями? – раптом запитала Ліна, щоб змінити тему розмови.

***

Яну взяли на оранжевий рівень. Сказали, що в неї великий потенціал. Взяли її в шостий клас. І Лу потрапив туди ж. Тепер вони навчатимуться в одному класі. Це було доволі кумедно. Яну взяли на вищий рівень. Ліна похвалила Яну, а з Лукаса трохи посміювалася, згадуючи те, на якому рівні вона. Навіть, сказала йому, що це все через те, що вдома він, певно, дуже лінувався на уроках.

Заняття почалися. Зранку медитація, потім уроки вогню, фізична підготовка, бойові мистецтва і на кінець історія племені. Найбільше Діані подобались уроки бойових мистецтв. Їх вела низькувата жіночка з волоссям, зав’язаним в пучок. Діана вже добре оволоділа бойовими прийомами, і дуже гарно поєднувала їх з вогнем. До того ж, вона навчилась контролювати колір вогню.

Вже минуло два місяці відтоді, як Діана поступила в ЦАП. Прийшла осінь, але сонце все одно світило, неначе влітку. На запитання Діани, чи так завжди воно світить, Ліна відповіла, що навіть взимку.

І все ж, як швидко минає час… І стільки змін у житті за цей період часу…

Одного вихідного ранку Ліна ввірвалась в кімнату Діани з криком:

– Вона прибуває!

– Хто – вона? – запитала Діана.

– Зачекай, я зараз всіх позву, – замість відповіді сказала Ліна.

Через хвилину Ліна з’явилась разом з Яною, Лу і Яном.