Подорож до ЦАПу

Не мало часу пройшло відтоді, як Яна почала вчитись мистецтву керуванню вогнем, тож дівчатка багато чого вже вміли. Діана та Яна вивчили декілька захисних та бойових прийомів, серед яких була «тонка змійка», яку Діана зробила випадково в ніч втечі дівчаток з дитбудинку.

Сьогодні зранку у них була медитація коло вогню, щоб покращити свою чутливість до нього. Це допомагає робити більш точні рухи вогнем, коли утримуєш його у повітрі. А зараз діти на уроці слухали теорію нового прийому – удар вогнем. Суть була в тому, щоб зробити сильний потік вогню, який треба направити на суперника.

– Як завжди, вам потрібно зібрати свою енергію в кулак, – говорила Тамара Павлівна, в той час, як діти все старанно записували в свої зошити. – А потім виплеснути весь свій вогонь у свого суперника! Ви повинні подати сильний струмінь. Саме це перший шлях до того, щоб навчитись літати за допомогою вогню. Ну, не все, але м’яку посадку цей прийом вам точно забезпечить.

Потім діти намагались відтворити теорію на практиці. Звичайно, ні в кого одразу не вийшло. Та й з другого разу ні в кого не вийшло. Діти довго ще тренувалися, проте в Діани вийшов лише невеличкий вогник, але й він одразу потухав. Побачивши, що діти й так достатньо натомилися, вчителька відпустила їх раніше додому.

А вдома на дівчаток чекав сюрприз. За обідом, коли всі вже зібралися в столовій, тато сказав:

– Лу, Діано, Яно, я вважаю, що ви вже достатньо готові, щоб іти в ЦАП.

– Так, – сказала мама. – Ми вважаємо, що у вівторок ви вже зможете вирушати. Туди ви доберетесь за три дні, тобто в п’ятницю ввечері вас уже поселять, а вихідні дні у вас будуть на відпочинок та пристосування.

– УРА! – вигукнув Лу, аж вставши з-за столу. – Ми йдемо в ЦАП!

– Лукасе! – сердито сказав батько. – Не кричи за столом.

Лукас, трохи вгамувавшись, сів, але його неймовірно щасливу посмішку приховати було неможливо.

– А нас хтось проводитиме? – несміливо запитала Яна.

– Ні, – сказала мама. – Ви будете йти самі – така умова вступу, тож потрібно гарно підготуватися. Сьогодні п’ятниця, тому завтра вже можете збирати речі. У понеділок у школу не підете, бо вам потрібно буде вивчити маршрут і повністю бути готовими до подорожі.

Весь вечір Лу ходив щасливий, немов слон. Його щасливо-слоняча усмішка сяяла й наступного дня, і наступного… Незабаром так і понеділок настав. Речі були зібрані, а тому вся сім’я зібралась у хаті діда Павла, щоб обговорити маршрут.

– Спочатку, – казав дідусь, – вам потрібно обережно вийти з порталу і перейти Равликовий ліс. Потім ви маєте потрапити у Гниле поле. Незабаром, рухаючись на захід ви побачите річку. Коло неї о третій годині дня в середу відкриється портал і ви потрапите в Мертвий Ліс. Це вже територія ЦАПу, тому вас там зустріне якийсь учень, який і проведе до школи. Там іти вам приблизно день, тому все одно будете ночувати в тому лісі. Питання є?

– Т-так, – несміливо сказала Діана. – Чому не можна відкрити портал одразу між нашим селищем і школою?

– Тому що тоді водяники можуть відчути зв’язок між двома засекреченими місцями і вичислити наше місцезнаходження.

– Зрозуміло.

Для певності, що діти все запам’ятали, дід Павло сказав усім повторити по три рази весь маршрут. А потім вдома мама попросила ще раз їх повторити, кожному по разу, а перед сном ще раз. Після такого повторення, Діана вирішила, що на все життя запам’ятає цей маршрут.

***

О п’ятій ранку дітей розбудила мама. Діані ще хотілося спати і вона трохи заздрила Лолі, яка спокійно спала у своїй кімнаті і бачила цікаві сни. Поснідавши та зібравши свої речі, діти вирушили у дорогу.

Біля головного входу в селище відкрили портал.

– Гарної дороги вам, – сказала Оксана, чмокнувши своїх дітей у щічку. – Я буду сумувати за вами.

Діана обійняла маму. Та їй прошепотіла:

– Мені шкода, що ми так мало часу провели разом.

– Нічого страшного. У нас ще багато часу попереду, щоб його проводити всією сім’єю.

– Так. Твоя правда.

Всі ще раз обійнялися. Тоді Лу, Діана і Яна вирушили в портал. Всього один крок – і вони вже в іншому місці Равликового лісу. Лукас подивився на компас і мовив:

– Нам туди.

Дівчата рушили за братом. Йшли всі мовчки – кожен думав про своє. Лу інколи дивився на компас, щоб знати, чи правильно вони йдуть. Коли звечоріло, діти зробили привал – розставили палатку і повечеряли.

– Лу, – сказала Діана перед тим, як лягати спати, – а розкажи мені про Центральну Академію Полум’я.

– А що можна розказати про неї? – здивувався він.

– Ну, я ж не маю жодного поняття, що то за Академія.

– За словами нашого тата, який там вчився, ЦАП складається з трьох корпусів – Навчального, Житлового і Вчительського. Учням дозволяється ходити лише в два перші.