Селище

Чому вони опинилися в лісі, дівчатка і досі добре не розуміли. Автобус уже доїхав до лісу, який називали Равликовим, а отже, до міста залишалось їхати пів години. Але тоді щось трапилося. Точніше, не «щось», а в автобуса лопнула шина.

Побачивши на собі непривітний погляд якоїсь жінки, Діана вирішила – треба тікати. Дівчинка була рудою, а більша частина пасажирів автобусу могли запідозрити в раптовій аварії «відьму», хоча вона до цього зовсім не була причетною. Діана вхопила сумку, закинула рюкзак на плечі і взяла за руку Яну. Подруга теж взяла свої речі. Тоді дівчатка, доки увага пасажирів була прикута до інциденту, вийшли з автобуса і подалися у ліс.

До міста можна було дістатися через Равликовий ліс. Цією стежкою водили колись у похід дівчаток, коли ті ще були в дитбудинку. Саме по ній Діана та Яна подалися до міста. Хоча була четверта година ранку, було темно, а Яна ще й дуже втомилася, хотіла спати. Через те, дівчаткам довелося зупинитися на відпочинок. Діана спати не хотіла, тому розвела багаття.

– Яно, – порушила тишу Діана через хвилин десять-п’ятнадцять, – ти будеш моєю сестрою?

– Що? – не зрозуміла запитання Яна, яка вже зібралась засинати.

– Я питаю, чи хочеш ти бути моєю сестрою.

– Ну-у… Я думала, що ми уже сестри. Все-таки знаємо один одного з пелюшок. Та ще й найкращі подруги.

– Ні, я питаю, чи хотіла б ти бути моєю рідною сестрою.

– Це як?

– Ну, у нас має бути рідна кров.

– І як ти це збираєшся робити?

– Ось так, – Діана вхопила Янину руку за зап’ястя і чимось гострим зробила надріз, що та й не встигла зойкнути. Потім повторила те саме зі своєю рукою. Тоді знову взяла Янину руку і приєднала рану до рани. Тепер Діана вважала, що Яна стала справжньою її сестрою.

Потім Діана дістала з аптечки бинт і дала шматок Яні, а шматок узяла й собі. Тоді все ще шокована таким несподіваним вчинком подруги Яна лягла ще трохи поспати, а Діана далі сиділа біля вогню, заворожено дивлячись у нього.

Так вони просиділи (ну, а хто проспав) до самого світанку. Коли сонце почало сходити, Діана потяглася до вогню і переманила його на руку. Дивно, але вогонь знову не послухався: зісковзнув з руки і знову завис у повітрі. Але тепер він закружляв, утворюючи коло у вертикальному положенні. Потім коло стало схожим на дзеркало, от тільки скло здавалось рідким. Діана читала про такі «дзеркала» у фантастичних книжках, де їх називали «порталами». Дівчинка вирішила перевірити: підійшла до вогняного портала і обережно простягнула руку перед собою так, щоб доторкнутись до поверхні. Потім повела руку далі, розуміючи, що вона проходить скрізь.

Діана розбудила Яну.

– Яно, – зашепотіла дівчинка, торсаючи подругу за плече, – вставай.

– Добре, – пробурмотіла Яна. – Зараз.

– Так, швидко! Нам треба іти.

– Ми кудись спішимо?

Замість відповіді Діана вказала на портал.

– Що це? – здивувалась Яна. – Чому нам туди іти?

– Воно утворилося з вогню, – сказала Діана. – Моя інтуіція говорить, що нам туди треба йти.

Яна пробурмотіла щось на зразок: «Не знаю, що там тобі твоя інтуіція говорить…», на що Діана відповіла:

– Якщо не хочеш, то можеш не йти.

– Та добре, добре, вже збираюсь.

Дівчатка швидко зібрали речі та погасили вогонь, а тоді пішли у портал.

***

– Тарасе, я знову чую її сигнал, – мовив старий чоловік, що сидів у кріслі-качалці.

У напівтемній кімнаті сиділо двоє чоловіків, серед яких був старий, що помалу гойдався у кріслі і молодший – високий і худий рудий чоловік, років тридцяти п’яти, який сидів біля каміну, підтримуючи вогонь. Його, очевидно, і звали Тарасом. Від заявленого дідом молодший стрепенувся.

– Кого?

– Сам знаєш кого, онучку. Ану піддай вогню, бо щось стало прохолодно.

Тарас простягнув руку до вогню і його у каміні збільшилось.

– Невже вона? – Тарас був радісно здивований.

– Так, вона. А ще, вона з’явиться десь за годину на дорозі в селище.

– Діду, нам її зустрічати?

– Так, приведеш до мене. Потрібно буде поговорити.

А за пів години Тарас уже стояв на центральній дорозі, що вела до селища, де вже скупчилась сила-силенна народу.

***

Діана та Яна вийшли в незнайомій їм місцині, але дивлячись на довколишню природу це все ще був Равликовий ліс. Недалечко виднілося якесь селище.

– О, дивися! Там якесь село! – скрикнула Яна.