Чарівний сніг

       Тоді ми телепортували Акву до лазарету. Міс Аткінс без зайвих питань одразу кинулася до лікування Акви, проте все було даремно, ніякі магічні засоби не допомагали. Тоді міс Аткінс повідомила нам не дуже приємні новини: рана мала або загоїтися так, як у звичайних людей, коли організм сам виробить імунітет до захворювання або наслідки будуть плачевними. Викладачка повідомила нам, що в нас є ще шанс знайти якісь чудодійні засоби для зцілення, проте вона перепробувала майже все і навряд чи ми зможемо щось відшукати та сказала, що Акву потрібно залишити в спокої та не турбувати.

       Тому ми вийшли з лазарету. Але не здаватися в складних ситуаціях – це наше друге ім’я. Тож ми розділилися на дві групи. Ерік та Ніколь вирушили до бібліотеки, щоб знайти хоча б якусь корисну інформацію, а я знову телепортувалася туди, де пройшов бій та таки здійснилося пророцтво, жаль, що можливо ціною людського життя. Щось мені підказувало, що саме тут потрібно шукати щось, що допоможе Акві. Проте я й близько не розуміла, по що прибула сюди.

       Я ходила туди сюди по гористій місцевості, дивилася на красиві краєвиди та думала про все, що сталося за останні два роки та й взагалі про все життя. От чому страждають найкращі та найдобріші на люди? Чому у всіх книжках та й у реальному житті така доля ніколи не прописана для тих, хто тільки шкодить всім довкола? Чому ті, хто допомагають іншим, борються за майбутнє для всього людства, не можуть просто перемогти всесвітнє зло і повернутися до своїх звичних справ? Чому вони завжди повинні заплатити якусь ціну за всі добрі справи, які зробили на благо інших?

       За цими думками я незчулася як піднялася на найвищу вершину. Моя пишна червоно-чорна сукня розвівалася вітром, довге волосся спокійно спадало на спину та вже давно не було схоже на те, наче це якась зачіска, проте виглядало навіть краще ніж до цього, голову прикрашала магічна корона, а на шиї поблискував чарівний кулон. На небі знову утворилося блакитне сяйво, яке чудово поєднувалося з зірочками на небі. Я стояла і дивилася на цю неймовірну красу, як раптом за моєю спиною почувся голос.

     - Доброго дня, Софіє,- сказала таємнича незнайомка, приємної зовнішності та з мелодійним голосом.- Весь магічний світ приносить тобі подяку за допомогу в боротьбі з силами темряви. Ми чули про прикру ситуацію, що склалася з твоїм другом Аквою і хочемо допомогти. Якраз цього дня, через декілька хвилин має наступити чарівний снігопад. Це дуже рідкісне явище, яке трапляється раз в століття. Він здатний лікувати найсильніші недуги, завдані магічним чином. Збери трішки снігу до цієї посудини та висип на рану другу. Вже через декілька хвилин він повністю одужає та все минеться.

       Не встигла я подякувати за пораду, як незнайомка зникла, а там де вона стояла залишилася малесенька коробочка. Зробивши все так, як казала ця жінка, я повернулася до лазарету, де вже були всі друзі Акви, а міс Аткінсон з розпачем дивилася на свого учня, якому ставало все гірше і гірше. Тоді, не гаючи часу, підбігла до друга та висипала на рану чарівний сніг. Поранення почало одразу зникати, а обличчя зі страшенно блідого стало знову звичайним.