Скрипочка

       Після нашої чергової мандрівки на витривалість до кінця лісу, ми поверталися до академії. На дорозі Ерік помітив якусь дивну річ, схожу на малесеньку скрипочку. Він був поціновувачем мистецтва та як я з’ясувала зовсім нещодавно, також закінчив музичну школу.

       Ерік підняв цю дивну річ недалеко від кінця захисного бар'єра академії. Всю дорогу назад вона видавала красиву мелодію фактично нізвідки та ніхто, навіть містер Келвен, не вбачав у ній ніякої загрози.

       Але коли ми почали підходити до академії, то раптом скрипочка почала видавати жахливу та неймовірно гучну мелодію. Від цього звуку всі наші артефакти неначе сказилися. Кожен з них почав випускати з себе магічні стріли та згустки енергії, лише мій кулон залишався таким як завжди.

       Я неймовірно перелякалася та ледве встигла поставити щит перед тим, як одразу три магічні заряди полетіли до мене з різних сторін. Оглянувшись, помітила, що Ніколь, Ерік, Аква та інші одногрупники намагаються вгамувати артефакти, проте їм нічого не вдається і залишається лише утримувати щит до останнього.

     - Софіє, зберися,- раптом пролунав в моїй голові голос Розалін.- Ця скрипочка є одним з найсильніших ворогів артефактів. Якщо вона гратиме ще хоча б п’ять хвилин, то всі магічні прикраси зникнути назавжди, а разом з ними втратять силу і їхні власники. Ти в тому числі. А в такому разі на планеті Земля не залишиться більше нікого, хто б володів магією блакитного сяйва і темрява запанує у всьому світі. Всі ми знаємо, що в такому випадку людство не протримається і п’ятдесяти років та зникне з лиця землі. Тож повторюю ще раз, зберися. Ти зможеш все зробити сама. На інших зараз не сподівайся. Магія зв’язку зі своїм артефактом неймовірно складна і твої одногрупники можуть лише трішки вгамувати їх, проте аж ніяк не зупинити руйнівний вплив на оточуючих та на довкілля. А зараз в тебе залишилося лише чотири хвилини, щоб пройти до скрипочки та знешкодити її магічним заклинанням «Рендіанікуліоніл». Пам’ятай про час. Я в тебе вірю.

       Після цих слів я неначе прокинулася зі сну, сповненого страху. Наклавши на себе ще п’ять захисних заклять, рушила до скрипочки. З кожним кроком я відчувала, що просуватися далі стає все складніше і складніше, а вже коли до дивної речі, яка спричинила все це, залишалося ще кроків з п’ять, потрібно було щосекунди накладати на себе захисне заклинання, бо всі артефакти почали атакувати саме мене.

       Залишалося ще два кроки та я відчула, що вже не зможу їх зробити. Сил залишалося лише на те, щоб повзти, але і це одразу ж стало практично неможливим. Тоді я згадала про пророцтво, обернулася до своїх одногрупників та друзів, які дивилися на мене з надією в очах, згадала слова Розалін та піднялася. Попри неймовірний біль, я пройшла відстань, що залишалася до скрипочки, взяла її в руки та промовила заповітне заклинання «Ренліанікуліоніл».

       Після цього все скінчилося. Я оглянулася назад, побачила, що все добре, всі цілі. Академія також не постраждала. Від неї до нас бігли всі курсанти та вчителі, а попереду них Меланія Гілберг. Тоді я заспокоїлася, в мене потемніло в очах та я почала падати додолу. Проте хтось не дав цього зробити. Мене підхопили і я відчула як хтось телепортував нас кудись. З голосу міс Аткінс стало зрозумілим, що ми знаходимося в лазареті. Після цього я заснула і не чула більше нікого і нічого.

       Прокинулася я через три дні. Всі неймовірно хвилювалися за мене, тож і не дивно, що в той момент мене оточувало не менше шести людей. Точно я не бачила, бо всі схилилися наді мною, наче знали, що прокинутися мені потрібно саме зараз. Цього разу пояснювати мені було нічогісінько не потрібно, бо я пам’ятала абсолютно все, що сталося. Мені повідомили тільки те, що сюди мене переніс мій одногрупник Джейк, а сили за ці три дні повністю відновилися, але краще не перенапружуватися і відправитися на канікули раніше.

       Я подякувала за турботу та погодилася з думкою міс Аткінс про те, що таки потрібно було б відпочити в домашньому затишку. Ніколь з радістю погодилася мені допомогти телепортуватися додому і вже цього ж вечора я попрощалася з подругою та зійшла з поїзда у рідненькому містечку.