Опинившись знову в себе в кімнаті, я неначе перенеслася назад у ті дні, коли ми разом з друзями випадково потрапили в гру, а потім заледве вибралися звідти. Навколо мене зібралося дуже багато викладачів та одногрупників, було навіть декілька курсантів з інших груп, які, мабуть, просто проходили поруч, а коли почули про подію, то прийшли сюди.
Після цих подій минуло декілька місяців. Наближалися зимові канікули, а це означало, що до завершення першого курсу, а точніше до битви, яка буде вирішальною для долі людства, залишалося все менше і менше часу. Я все старанніше та все більше часу тренувалася кожного дня. Меланія Гілберг також пообіцяла після зимових канікул почати проводити індивідуальні заняття. Вона повинна була навчити мене вміти «літати». А якщо точніше, то блискавично телепортуватися, навіть не проголошуючи ніяких заклять, тим самим продовжуючи підтримувати себе в повітрі. Це забирає дуже багато сил, проте так набагато важче буде ворогу потрапити в ціль.
В нас з’явилося ще десять нових предметів. Тож кожного дня було як мінімум по три заняття. Винятками були лише п’ятниці, але і тоді лише дуже рідко було менше уроків. З цих десяти предметів магічних було сім, а всі інші були звичайними і спрямованими на те, щоб навчити нас ладнати з людьми, які не наділені чарами, одне з одним та як можна розв'язувати інші проблеми.
За весь цей час траплялося неймовірно багато казусів та всіляких прикрих несподіванок. У лабораторіях всі неначе змовилися і кожного заняття, як мінімум в одного з нас, все вибухало, шипіло, плювалося кислотою і так далі. Хоча мені здається, що майже завжди всьому причиною була Лорен. Зовнішність в неї була дуже красива, але вчитися вона не любила і весь час проводила за спогляданням в дзеркало. Оскільки воно було дозволеним предметом на заняттях, то і забороняти їй цього ніхто не міг. Тож з цього можна зрозуміти, що й читати про властивості різноманітних трав та настоянок їй було дуже нудно. Саме тому Лорен постійно кидала до каструльки все підряд та поверталася до свого дорогоцінного дзеркальця, що у свою чергу постійно приносило всій групі якісь проблеми. Раніше я навіть не уявляла, що існують такі стійкі речовини, які навіть з десятого разу не відмиваються. Добре що хоч тоді вона потрапила на руку, а не на обличчя. Бо в такому разі було б непереливки.
Також в нас дуже часто траплялися всілякі прикрі випадки на заняттях, особливо з бойової магії та телепатії. Одного разу Олівер, мій одногрупник, так перенервувався, коли сказали, що виставлятимуть оцінки, що замість того, щоб поставити новий вид щита, телепортував поперед себе кролика, який і прийняв весь удар на себе. Добре, що хоч бойові закляття були не зовсім справжніми, а то тваринка могла б і серйозно постраждати. До речі, ніхто так і не зміг зрозуміти звідки він взявся, тож кролик почав жити в нашому гуртожитку і спеціально відведеній для нього кімнаті, куди могли прийти і відвідати його абсолютно всі бажаючі.
Як бачите, казусів було чимало, проте того, що сталося за тиждень до початку зимових канікул, не очікував ніхто не тільки з курсантів, а й викладачів.
#5100 в Фентезі
#1278 в Міське фентезі
#2361 в Молодіжна проза
#962 в Підліткова проза
Відредаговано: 08.07.2023