Наставники

       Саме усвідомлення того, що я кудись падаю з неймовірною швидкістю зробило свою справу і я знепритомніла. А коли прийшла в себе, то нічого не змогла побачити, бо навколо було дуже темно. Як-не-як, а я все-таки знаходжуся під землею.

       Згадавши заклинання, яке у реальному модулі гри використав Ерік, я промовила «Лайтенінго». Після цього, вся печера опинилася встеленою маленькими лампочками, які чудово освічували приміщення. Оглянувшись по боках, я не побачила абсолютно нічого окрім кам’яних стін та якогось проходу. Вийшовши з певного роду кімнати, почала блукати коридорами, аж поки не почула якийсь шум. Пройшовши туди, я побачила дуже багато різноманітних постатей, які знаходилися в одній половині печери та темного мага, який їх здається охороняв.

     - Допоможи,- раптово пролунав голос в моїй голові, а за ним ще десятки інших.

       Це викликало хвилю паніки і дуже сильний головний біль. Раптом всі затихли, залишився лише приємний жіночий голос.

     - Привіт Софіє. Заспокойся. Все добре. Мене звати Розалін, я твоя наставниця і можу спілкуватися з тобою за допомогою кулона. Так. Ти правильно думаєш. Це я передала свого часу тобі магію блакитного сяйва. Допоможи нам вибратися з пастки, до якої нас посадив цей темний чаклун. Скажу зразу, перемогти його буде нелегко. Він один з найближчих послідовників темного лорда та дуже сильний. Проте ти все зможеш зробити. Я в тебе вірю. Виконуй мої поради і зможеш перемогти темного мага. Готова? Пригнись, у тебе летить заклинання. А тепер……

       Я уважно слухала все, що вона говорить, створювала одне за одним бойові заклинання, коли було потрібно ухилялася, але і не забувала утримувати щит. Битва проти такого сильного ворога здавалася простенькою грою, яка мала от-от завершитися. Поради наставниці допомагали встигати все зробити чітко та правильно і не витрачати час на роздуми про те, що робити потім. І нарешті настав переломний момент, темний маг дуже сильно стомився та перестав ухилятися, просто виставивши щита перед собою. Він навіть не уявляв, що я можу знати одне надпотужне заклинання - «Рендіані стеноза». Після того, як мені вдалося його виконати з першого ж разу, його щит розсипався, а сам маг зникнув. Його світла сила з’явилася у вигляді кулі і полетіла до мене, зробивши донедавна звичайнісіньку дівчину – Софію Вітерець зі псевдонімом Елла, ще сильнішою відьмою.

       Коли я перемогла темного мага, то пастка зникла та всі ті, хто там був змогли вибратися на волю. Вони одразу розбрелися по всій печері, що мене неймовірно здивувало, адже я думала, що вона і є приміщенням, де вони були ув’язнені, але Розалін розповіла мені чому все сталося саме так.

     - Всі ми – наставники молодих чарівників і стали безсмертними після тієї чи іншої події, коли ми ризикували життям і в останній момент передали свої сили комусь, хто ще не володів магічними силами. Оскільки ми є не зовсім людьми і не володіємо більше чарівними силами, то й замкнені у цій печері та ніколи не зможемо звідси вибратися. Саме тому темний маг зміг напасти на нас та зловити усіх. Він стеріг нас уже декілька місяців, аж раптом з’явилася ти і врятувала нас. Вони всі не можуть говорити ні з ким іншим окрім інших наставників або ж своїх підопічних. Хіба що в кризових ситуаціях. Тож попросили передати тобі подяку за порятунок з такого непростого становища.

     - Я рада, що ми нарешті з тобою зустрілися, хоча і не розумію, як ти змогла сюди потрапити.

       Після цих слів я одразу ж пояснила як тут опинилася та почала розпитувати про деталі управління такою потужною магією і так далі. Розалін змогла відповісти на більшість з них та після того, як застигнула на хвилину, повідомила, що мене уже давно всі шукають і що потрібно повертатися. Вона сказала, що зняла спеціальний захист, який унеможливлював телепортування (саме так вони протримали тут темного мага, який напав на них так довго) звідси і сказала, що вже можна користуватися звичним для мене порталом, що я і зробила після слів Розалін.