Викрадення

       Минув тиждень. Презентація фільму мала бути о п’ятій годині. Ми з Ніколь та мамою вирушили до салону, де нам зробили чудові зачіски та прекрасний макіяж.  Потім поспішили до готелю та перевдягнулися. Коли ми нарешті повністю зібралися, то до прем’єри залишалася година і потрібно було вже їхати.

       Приїхавши туди, ми побачили величезну кількість людей. Серед них було дуже багато журналістів, знаменитостей, з якими раніше працювали наші продюсери, тих, хто знімалися у фільмі, їхніх друзів та родичів, а також сотні незнайомців, які прийшли просто переглянути кінострічку. Вже коли ми вийшли з машини, то нас почали постійно фотографувати, задавати питання та розпитувати про зйомки, звідки взялися ідеї і так далі. Приблизно за п’ять хвилин до початку ми таки змогли потрапити в головну залу та пройти до своїх місць у першому ряду.

       Перегляд фільму зайняв трішки більше двох годин, проте він був настільки добре знятим, що час промайнув непомітно, а коли почали випливати титри, то навіть захотілося продовження. Проте ці думки раптово перервала інша малесенька дрібничка. В титрах написано моє справжнє ім’я. Тож, не чекаючи, поки воно випливе на екрані, я вже хотіла його сказати, як раптом мене опередила Ніколь.

     - Мене звати Анна Соловейко. А тебе ?- сказала Ніколь(надалі в книжці я продовжуватиму її так називати. Адже не хотілося її випадково викрити і поставити під удар родичів подруги).

     - Софія Вітерець. Приємно познайомитися,- сказала я і ми обидві посміхнулися.

       Через п’ять хвилин показ фільму добіг кінця і сталося те, чого я точно не очікувала. Всі піднялися зі своїх місць та стали аплодувати. Це була  приємна несподіванка. Я була неймовірно рада, що фільм Джеймса, знятий за моїм сюжетом, сподобається стільком людям. А далеко не всі вони прості глядачі. От, наприклад, неподалік від нас аплодує дуже відомий режисер, фільми якого підкорили весь світ, а там трішки дальше – актор, який має більше двадцяти нагород найвищого рівня. І біля них стоїть сценарист, фільми, зняті за сюжетом якого, займають перші місця в рейтингах найпопулярніших журналів та онлайн видань. І таких прикладів дуже багато.

       Одним словом, я, Джеймс, Ніколь,  продюсери, які взялися за наш фільм та інші його учасники були надзвичайно щасливими. А гордість тата з мамою за нас із братом складно було передати словами.

       Після презентації фільму ми вирішили вийти таємним ходом з кінотеатру, щоб уникнути всієї цієї тисняви і уваги журналістів. Як-не-як, а ми вже сьогодні протягом дуже довгого часу відповідали на різноманітні питання і це набридає доволі швидко. Особливо, якщо журналісти з різних каналів та видань  запитують абсолютно все те саме.

       Коли ми почали виходити з кінотеатру, то мене відволікли, попрохавши взяти автограф і коли я нарешті вибралася з будівлі, то ніяк не могла знайти машину, яку мої батьки орендували на час перебування в Америці. Раптом з-за рогу почувся крик. Я пішла туди, проте, як тільки ступила один крок, до мого носа приклали якусь серветку, яка смерділа дивною речовиною. Вже через секунду після цього, не встигнувши побачити, хто на мене напав, знепритомніла.

       Коли я отямилася, то знаходилася у якійсь кімнаті, що нагадувала мотель. Тут не було майже нічого, за винятком ліжка і тумбочки. Котра зараз година я не знала через те, що вікон тут не було, а лише горіло світло і коли смикнула за дверну ручку, то вона не піддалася. Хтось замкнув двері.

       Вирішивши, що краще зачекати, поки сюди ніхто не зайде, я знову присіла на ліжко. Так. Я можу телепортуватися звідси в будь-який момент, проте все-таки цікаво, хто мене викрав і для чого.

       Чекаючи, я вирішила перевірити, чи працює моя магія. На щастя, все було добре. А це означає, що тим хто викрали мене потрібно щось, що пов’язане з фільмом. Чомусь мені здавалося, що вони хотіли, щоб я передала авторські права на сценарій та саундтрек їм. Напевно вас цікавить чому мені здається, що викрадачів було декілька. Річ в тім, що тоді, коли я мала покидати будівлю, мене хтось відволік для автографа. І чому мене тоді це не здивувало? У сценаристів та композиторів фільмів взагалі дуже рідко беруть автографи, а тоді, коли це тільки прем’єра і біля мене стоїть надзвичайно відомий актор, то й поготів. А потім ще хтось кричав. Те, що я закінчила музичну школу, вже давно допомагало мені визначати звідки йдуть ті чи інші звуки, я безпомилково могла визначить на якій відстані від мене машина і чи можна переходити дорогу навіть із заплющеними очима. І ця людина, яка намагалася переконати всіх перехожих в тому, що їй загрожує небезпека, знаходилася значно далі від того місця, де я знепритомніла. Тож це другий спільник. А є ще один, який приклав до носа серветку з якоюсь речовиною. Отже, їх приблизно три. Ну або двоє, якщо той, хто просив автограф потім вибіг переді мною і поспішив на узгоджене місце. Що було не так уже й складно, зважаючи на те, що мене постійно відволікали чи то запитаннями, чи то привітаннями.

       Тож за такий короткий проміжок часу мені ясно, скільки викрадачів і можливо знаю чому я тут. Залишається лише одне питання: чому вони до цього часу не зайшли до кімнати і не повідомили свої вимоги? Якщо вони не зроблять цього протягом найближчої години, то я телепортуюся додому. Мені ж хочеться тут трохи почекати тільки тому, що мучить цікавість. Я ж просто не зможу телепортуватися зі спокійною душею. Потім мені ще як мінімум місяць не йтиме з голови це питання.

       Раптом сталося те, чого я точно не очікувала.