Журналісти

       Минали дні. Саундтрек до фільму був готовий. Всі документи підписані. До виходу фільму залишався тиждень. Ми з Ніколь вирушили на пошуки вбрання для презентації. Вона йшла туди не тільки як моя подруга, а і актриса другого плану. Виявляється Ніколь мала великий талант і через декілька днів після нашого прибуття до Америки, встигла зіграти в багатьох сценах.

       Коли ми зайшли до величезного торгового центру, то наші очі розбігалися навсібіч. Тут було стільки класних речей. Деяких з них ми взагалі ніколи раніше не бачили, а коли забрели в відділ іграшок, то не змогли приховати свого захоплення і піти на пошуки того, за чим пішли. Мені та Ніколь так сподобалося усе це, що ми навіть забули про їжу, а натомість випробовували все нові і нові технології. І чому в нас такого немає ? Таке питання ми задавали собі весь день.

       Ми спохватились уже тоді, коли цей відділ закривався. Я навіть подумала, що здивувалася б, якби хоча б якийсь магазин одягу працював. Як-не-як уже була десята вечора. Пощастило, що хоча б кафе тут цілодобові, а не як у моєму містечку до десятої вечора і лише тим, хто бронював місце можна було затриматися на довше.

       Попоївши знову нових блюд, ми вже збиралися йти до виходу, як раптом якась журналістка попросила нас дати інтерв’ю. Оскільки фільм уже скоро мав виходити в кінотеатрах, то і не дивно, що інформація про нього уже була опублікована.

        Ми відповіли на декілька питань, як раптом навколо нас почало з’являтися все більше і більше журналістів. Вони всі говорили водночас і складно було розібрати хоча б якісь питання. А постійні спалахи камер осліплювали. Поки ще був шлях до відступу, ми кинулися тікати. Всі журналісти побігли за нами, проте в мене та Ніколь була перевага, оскільки наші руки не були зайняті спеціальним устаткуванням. І вже хвилин через десять ми відірвалися від них та непомітно зайшли до туалету.

       Оскільки журналісти перекрили всі шляхи до відступу, ми вирішили почекати тут. Аж раптом Ніколь запропонувала геніальну ідею. Вона сказала, що можна використати заклинання «Маска» і перемістити сюди одяг з кімнати в готелі, щоб навіть після зміни зовнішності нас не змогли пізнати по вбранню. Адже телепортуватися до кімнати самим було не надто безпечно і нас могли викрити.

       Ми одразу повністю змінили зовнішність і спокійно пройшли повз натовп журналістів та дісталися до готелю, біля якого знову повернули справжні обличчя і вже потім зайшли всередину. Чесно кажучи, не думала, що за нами бігатиме така кількість людей. Як-не-як, в цьому місті живе безліч знаменитих людей, які вже доказали всьому світу, що мають талант, а наш перший фільм ще навіть не вийшов. Напевно мені ніколи цього не зрозуміти.

       Наступного дня ми таки знову вийшли в місто тільки цього разу обрали не торговий центр, а маленькі магазини. Тут легше буде тікати від журналістів, якщо вони знову причепляться до нас. На відміну від того разу, коли ми шукали випускні сукні, сьогодні нам вдалося чи не відразу підібрати ідеальні образи.

       Я придбала білосніжний костюм та блакитний темний  топ. Піджак був з золотистими ґудзиками та дуже сильно мені личив, а штани були з високою талією і коли майже доходили до полу, були трішки ширшими. Туфлі я обрала такого ж кольору як і топ, а також білу сумочку.

       Як щодо Ніколь, то вона одяглася як  головна героїня в американському фільмі про підлітків, яка збирається на бал. Головна відмінність її сукні, від звичної в Україні полягала в тому, що вона була до колін, що більше було звичним тут. Її вбрання було зеленого кольору з бежевим пояском, а взуття ідеально пасувало до нього. Сумочка була також бежевою.

       Купивши все потрібне ми спокійно перекусили та пішли додому.