Аделін Залькер

       Через двадцять хвилин я вже була біля готелю, де розпаковували речі мої тато, мама та найкраща подруга. Це була будівля малинового кольору з білим обрамленням вікон та дверей, чиє поєднання виглядало неймовірно красиво. Персонал тут був дуже гостинним. Після розмови з декількома працівниками готелю, я помітила одну малесеньку дрібничку – все, що мені тут кажуть само собою перекладається на українську, як і мої відповіді на англійську. І якщо це пов’язано з тим, що людина, яка володіє магією може спілкуватися будь-якою мовою, а не з тим, що я готувалася до цієї подорожі дуже довго, то можна спокійно об’їздити весь світ і всюди почуватися як у себе вдома. Звісно, ніщо не замінить гостинності та дружелюбності українців, проте як же приємно спілкуватися за кордоном з людьми, коли не тільки розумієш, що тобі говорять, а й відповідаєш зрозумілою їм мовою.  

       Зрозумівши це, я поспішила на третій поверх, де розташовувалися дві наші кімнати і повідомила радісну новину Ніколь. Вона дуже любила подорожувати і була вже в трьох різних країнах. Тож не дивно, що вона цьому дуже сильно зраділа. Адже тепер можна буде спокійно подорожувати без гіда-перекладача і відвідати всі місця, які хочеш без натовпу людей, які також знаходяться у твоїй групі. Після того, як я розповіла це Ніколь, то зрозуміла ще одну важливу річ – мені буде зрозумілим абсолютно все, що відбуватиметься під час виготовлення та презентації фільму. І спокійно можна буде дати інтерв’ю, не наговоривши всіляких дурниць. Так, брат мене попередив про те, що там будуть журналісти. Вони зазвичай беруть інтерв’ю у всіх учасників зйомок, звісно крім статистів і другорядних акторів, які з’являються не більше двох хвилин екранного часу. А якщо ти не тільки є сценаристом, а й композитором головного саундтреку фільму, то це подвійна увага.

       Поки я розмірковувала про це, то встигла оглянути кімнату, в якій нас поселили. Тут все було чудово обставлено і зовнішній вигляд готелю був навіть гіршим, ніж кімнати, коридори та ігрові зали, що буває не так і часто. Адже власники готелів зазвичай дбають про те, як виглядає сама будівля,  а не чи зручно відвідувачам.

       Коли я оглянула всі закутки та порозкладала свої речі, то навіть не помітила, як заснула.

       Наступного дня ми всі разом вирішили провідати брата. А коли прийшли на знімальний майданчик і залагодили деякі питання стосовно фільму, розділилися. Батьки залишилися тут поспостерігати за чудовою роботою Джеймса, а ми з Ніколь пішли прогулятися вуличками міста знаменитостей.

       Пройшовши буквально сто метрів, ми зустріли Маріанну Крейн. Це одна з найталановитіших актрис двадцять першого століття. У свої двадцять шість років вона встигла досягти неабияких висот. Ще в шестирічному віці вона потрапила на дуже популярне телешоу і після цього Маріанна брала участь у різноманітних проєктах, всі з яких були дуже успішними. А також наша улюблена знаменитість займається благодійною діяльності та вже встигла пожертвувати мільйони для блага людей. Це все і той факт, що вона прекрасна художниця та співачка, зробило її всесвітньо відомою. І не даремно, адже вона неймовірно талановита.

       А ще Маріанна Крейн дуже добра і з радістю погодилася сфотографуватися з нами та відповісти на кілька питань. Ми одразу ж почали розпитувати її про все на світі, але вона неймовірно зайнята людина. Саме тому, коли задзвонив її телефон, попрощавшись, вона сіла до своєї машини та поспішила на чергову зустріч.

       І хоча ми проговорили недовго, усмішки не сходили з наших лиць аж до вечора. Ніколь та я встигли обійти багато класних місць. Чесно кажучи, тут все було немов ідеально. Так, наче в місті знімають фільм про прекрасне життя і весь реквізит уже підготований та розставлений по місцях.

       Ми вирішили погуляти містом аж не менше ніж до десятої вечора, щоб побачити, яке воно красиве, коли запалюються  всі ліхтарі. Оскільки повертатися до готелю не хотілося, ми вирішили зайти до одного з кафе, який був неподалік. Забула сказати, оскільки я сценарист та композитор фільму, то мені також платять зарплату. Окрім того, всім тим, хто був залучений до його створення, роздали спеціальні картки, за допомогою яких можна було замовляти собі їжу, звісно в розумних межах.

       Тож ми зі спокійною душею зайшли до кафе та замовили собі поїсти страви, яких ще ніколи раніше не бачили. Звісно, можна було і начаклувати їжі, проте Ніколь та я вирішили, що  потрібно спробувати все. А що, якщо саме тут нам судилося знайти улюблену страву ?

       Проте не встигли ми скуштувати їжі, як помітили, що поруч із нашим столиком сидить знаменитість. Мабуть, вона думала, що непогано замаскована, але, на мій погляд, це зовсім не так. Коли Аделін Залькер побачила, що ми збираємося підійти до неї, підхопилася зі свого місця та швидко вийшла на вулицю. Ми поспішили слідом, адже вже таки доволі довго мріяли про те, щоб взяти автограф такої класної співачки. Коли Ніколь та я  вийшли на вулицю, то ледве встигли помітити, як вона звертає в маленький провулок. А коли ми пішли за нею, то побачили, як хтось б’є її ножем в живіт і зникає, коли я починаю бігти до них.

       Аделін одразу втратила свідомість, а на вулицях більше нікого не було, тож я не думаючи про те, що хтось побачить мене першим ділом проговорюю «Лікалініон», а вже потім «Маска», коли бачу, що численні рани, які встиг завдати нападник, зникають. Після того, як все вже зажило, Ніколь нарешті відійшла від побаченого і також змінила свій вигляд. Чесно кажучи, неочікувано було побачити таке в центрі міста і я розумію свою подругу. Правда не розумію, чого мене це не здивувало. Лише через декілька днів після того, я зрозумію, що відчувала небезпеку і вже бачила таке у сні, а повторення подій не сприймається аж так, як, наприклад у випадку з Ніколь. Тим паче коли точно знаєш, що зумієш допомогти.

       Коли Аделін Залькер прийшла до тями, то ми збрехали їй, просто сказавши, що то, мабуть, було попередженням і ніж був несправжнім, реквізитом до фільму і вона просто перенервувалася та знепритомніла.