Брізеніум

       Першого дня після канікул нам дали розслабитися та призначили фізкультурну розминку. На ній Артур Келвен вирішив прогулятися з усіма курсантами до краю межі. Дехто з них відмовився. Ніхто не наполягав на тому, що ми обов’язково маємо туди йти, проте мені, Ніколь, Еріку та Акві ця затія сподобалася. Наскільки я пам’ятала розповідь директриси, магічний купол над академією простягався на два кілометри, тож йти довелося небагато.

       Коли ми туди дісталися, містер Келвен запропонував влаштувати польову кухню.оскільки всі володіли магією, це навряд чи так можна було назвати. Ми просто присіли на складані стільчики, начакловані декілька хвилин до цього та уявили улюблену їжу, яка одразу ж з’явилася.

       Після короткого перекусу, містер Келвен покликав нас до дерев, які тісно росли між собою та були неначе живою стіною, так схожою на природний спортзал. Не здивуюся, якщо це він її і побудував, а точніше виростив. Викладач підійшов до неї та щось прошепотів, після чого дерева почали ставати все прозорішими, доки не зникли взагалі.

       Те, що постало за ними, було справді дивовижним. Ми стояли на пагорбі і перед нами постав прекрасний краєвид на зимовий ліс, що створювало різкий контраст, адже під захисним куполом температура завжди плюс двадцять п’ять градусів. Посеред цієї всієї краси був невеликий струмочок. Його утворювало підземне джерело, яке било з-під землі та чудово доповнювало дивовижну картину. Я б зробила б декілька фотографій, проте на уроках заборонялося користуватися технікою, щоб не відволікала нас. Та й у магічній академії найлегше зламати ту чи іншу річ. В нас майже кожного тижня ставалися казуси, коли посеред класу починав іти дощ або по приміщенню літало щось створене бойовим закляттям і завдавало незначних пошкоджень, які б точно зіпсували телефон. Було ще й таке, що одна з рослин, хоч і малесенька, намагалася з’їсти все довкола. Мабуть, міс Вайтс переплутала насінини, хоча навряд чи таке взагалі можливо. Мене в цьому переконали друзі, проте на мою думку це зробив хтось навмисне, можливо навіть щоб комусь спеціально зашкодити.

       Поспостерігавши таку красу, ми повернулися до академії. Завтра у нас мало бути одне з рідкісних занять по повітряній магії і вся наша група мала навчитися управляти повітрям. Ну не в глобальному сенсі, та й літати чи себе чи інші предмети ми не повинні були вміти. Від нас вимагалося лише вміти дихати в умовах, для цього не призначених. Наприклад, під водою. Ну або ж, щоб рятуючи когось від пожежі ми не наражали себе на небезпеку і не отруювалися чадним газом і так далі. Тож нам потрібно було вміти перетворюючи найближче повітря до носа на чисте та придатне для дихання. Для цього потрібно сказати «Брізеніум».

       Тож повернувшись додому Ерік, Аква, Ніколь та я пішли до басейну, який був спеціально створений на території академії для випробування схожих заклинань. Він був невеличким, проте всім одногрупникам вистачило тут місця. Саме так. Всі стихійники після занять зібралися біля цього басейну. Не знаю чому, проте напевно кожна людина намагається зробити щось дуже складне лише в останній момент, відтягуючи це до буквально останньої секунди. Так сталося і сьогодні.

       З нашої компанії силами повітря володіли лише я та Ніколь, проте це була сильна магія і навіть нам вона не вдавалася. Після ряду спроб та невдач ми уже встигли зневіритися, як раптом у мене вийшло застосувати це закляття.

       Коли я перестала думати про те, що мене оточувало, про те, що буде завтра, коли виявиться, що нікому не вдається заклинання, то просто сказала подумки «Брізеніум» і мені абсолютно все вдалося. Знову ж таки не з першої спроби, проте все вийшло. Я спокійно занурила обличчя у воду та могла дихати, більше того, коли піднялася і відійшла від басейну, то помітила, що моя голова суха, навіть волосинки не намокло, хоча зачіска як завжди була не надто охайною, особливо після походу до лісу.

       Побачивши засмучені погляди друзів, пояснила їм в чому полягає суть заклинання, що потрібно очистити голову від думок і просто спокійно подумки сказати «Брізеніум». Вже через певний час після моєї поради їм також усе вдалося. Звісно першій Ніколь, як-не-як, а вона володіє силою повітря.Коли нам все вдалося, ми пояснили і одногрупникам, як працює заклинання. Вже через тридцять хвилин після цього біля басейну нікого не було, а ми тут залишилися. Я побачила, що незабаром сідатиме сонце і вийдуть класні фотографії, Ніколь також захотілося зробити декілька, хлопці залишилися за компанію. Ми вже встигли забрати телефони з кімнати і сиділи з ними, готові в будь-який момент спіймати чудовий кадр, як раптом мені зателефонувала мама.