Бібліотека

       Наступив грудень і я попросилася в Меланії Гілберг з’їздити додому, щоб взяти теплого одягу. Тут звісно було тепло, але якщо я на зимові канікули приїду у літніх штанах та футболці, то батьки точно щось запідозрять.

       Тож, взявши дозвіл, нову карту телепортації та валізку, я відкрила портал та опинилася в знайомому поїзді. Все відбувалося як завжди. І наступного дня я знову скористалася картиною та з острахом ступила до порталу. Проте все пройшло чудово і я стояла з валізою теплих речей, в чоботах та пуховику на подвір’ї академії, де мені одразу стало неймовірно жарко, через те, що там постійна температура у двадцять п’ять градусів.

       Швидко поклала речі у кімнаті, перевдягнулася у літній одяг і поспішила до їдальні, де вже зібралися мої друзі. Ніколь та Ерік, як завжди, залишалися на ці вихідні в академії, а Аква знову їздив додому, а звідти відправився подорожувати за допомогою своєї стихії. Мене здивувало те, як він може плавати по замерзлим водоймам, а він пояснив, що їде спочатку до теплих країв, а там уже плаває. Проте значно менше часу, через те, що змушений витрачати багато часу на переїзд.

       Ми весело провели час та вирішили знову сходити до бібліотеки, поки не почалося навчання. Вони знали, що мене дуже цікавить пророцтво і, що потрібно обов’язково знайти хоча б щось, що допоможе перемогти темного лорда, бо часу залишалося дуже мало, а мені ще не вдавалося прочитати хоча б щось нове.

       Прийшовши туди, ми розділилися і розійшлися в різні сторони бібліотеки. Адже вона була не така, як зазвичай. У ній на поличках, які знаходилися найближче до входу завжди стояли підручники, проте якщо пройти трішки далі, то там все було розміщено відповідно до того, якою популярною є та чи інша книжка та скільки курсантів її прочитали.

       Про пророцтво знало напевно лише декілька викладачів, тож книги пов’язані з ним мають бути десь далеко, проте вони були хаотично розставлені на двадцяти стелажах та постійно переміщуються, тож шукати доведеться довго.

       Після сорока хвилин безрезультатних пошуків, я перейшла до наступного стелажа і там мені навернулася на очі одна книжка. Дівчина на обкладинці нагадувала мені когось, проте згадати її мені ніяк не вдавалося. Коли я відкрила книгу, то там було розписано життя відьми Розалін. Тепер мені в пам’яті зринали спогади, які через декілька секунд стали в ряд і нарешті стало зрозумілим, що це саме та дівчина, яка ув’язнила Корнеліуса на довгі роки у печері і передала мені свої сили.