Повернення сил

       Коли я ступила по той бік порталу, то опинилася в поїзді. В моєму купе більше нікого не було. Я навіть встигла подумати, що, мабуть, воно зачакловане і з’являється перед магами для того, щоб сховати телепортації від звичайних людей. Але поїзд уже під’їхав до станції, зупинився і з нього почали виходити пасажири. Я поспішила за ними, бо це була перехідна станція і якщо затримаюся, то поїду далі, а це було б не надто зручно.

       Коли я зайшла додому, батьки вже встигли прийти з роботи  і ми проговорили про все аж до пізнього вечора. Наступні дні, проведені на канікулах минали так, як зазвичай. Днями я гуляла містечком та ходила до лісу, а ввечері ми всі разом дивилися фільми та серіали. Все було як зазвичай доки одна з моїх прогулянок пішла не по плану.

       Проходивши повз один з будинків, що знаходився біля самого лісу, я почула дитячий розпачливий крик. Не задумуючись, побігла на звук. Там росло дерево, а зверху на гілляці був шестирічний хлопчик. Він туди поліз, щоб допомогти котику, але після того, як той стрибнув на землю, сам спуститися не зміг. Я швидко роззирнулася по боках, але ні драбини, ні чогось подібного не побачила. Мені в дитинстві дуже подобалося лазити по деревах і ця навичка залишилася і до сьогодні. Тож я полізла на дерево з метою допомогти хлопчику злізти. Залізши до нього, після декількох зісковзувань, нарешті змогла твердо стати на дереві. Обережно зняла хлопчика та поставила біля себе. Так я робила три рази. Потім уже зіскочивши на землю, нарешті зняла його з дерева. Він був дуже переляканий, а оскільки його батьків не було поруч, вирішила їх дочекатися, а поки йшов час, відволікала його від страшних спогадів та розповідала смішні і цікаві історії. Мені завжди вдавалося почати про щось говорити так, що інші люди забували про все погане, що з ними сталося і мимоволі посміхалися. Та й з дітьми я прекрасно ладнала. Раніше, коли я ходила до магазину або ще кудись і там були малятка до п’яти років, то вони постійно усміхалися мені, намагалися поговорити та давали мені свої іграшки, щоб з ними погралася. І я завжди зупинялася, посміхалася у відповідь, розмовляла з ними, гралася та допомагала, якщо попросять.  Так було постійно. Тож і зараз я розмовляла з хлопчиком та заспокоїла його. Ми встигли обговорити різних супергероїв. І коли побачила, що його батьки уже прийшли, то тихенько пройшла далі до лісу, так, щоб вони мене не побачили і не насварили хлопчика за те, що лазив на дерево.

       Йдучи до лісу, я раділа, що змогла допомогти Люку(так його звали). В мене завжди, після того, як допомагала комусь не сходила усмішка з обличчя. Я була рада, що змогла допомогти ще комусь. Навіть до того, як я отримала магічні сили, дуже часто допомагала людям. Мені це подобалося стільки, скільки себе пам’ятаю.

       І от зараз я бадьорою ходьбою йшла до лісу. Як тільки встигла зайти трохи далі від людей, кулон засвітився і мене охопило блакитне сяйво. Я знову відчула, що можу управляти своєю магією. Вона повернулася до мене після доброї справи. Я згадала слова Меланії Гілберг про те, що після кожної доброї справи сила посилюється, а якщо вона була майже втрачена, то відновлюється. Мені це ще більше підняло настрій. Протягом останніх днів в академії, я встигла втратити надію, що зможу знову чаклувати, проте зараз зрозуміла, що магія точно повернулася до мене.

       Після цього всі інші дні, проведені на канікулах, минали так само як завжди. Нічого особливого не ставалося. І ось знову наступив той день, коли потрібно було їхати назад до академії. Я попрощалася з батьками, сіла у поїзд, помахала їм у вікно і знову, коли транспорт рушив, відкрила портал і опинилася на території академії.