Рафаель

       Пройшло хвилин десять, мені й Еріку почало здаватися, що щось не так. Я вже встигла придумати з двадцять варіантів, де ми допустили помилку, як раптом перед нами з’явився жучок, який світився в темряві. Не роздумуючи, пішла за ним. Те саме зробив і Ерік.

       Десь через 15 хвилин ходьби перед нами відкрилася гарна місцина. Там стояла старовинна хатина, до якої вела арка з красивих зелених дерев, які були підсвічені великою кількістю світлячків, що утворювали разом немовби квіти. Це поєднання було неймовірно красивим і я задивилася на нього, проте Ерік нагадав, що наші друзі в небезпеці та чекають нашу допомогу.

       Пройшовши цією дивовижною аркою, мені раптом захотілося постукати у двері. Я розумію, що ця людина, яка викрала Ніколь і Емілі, мабуть, і  є власником цього будинку, але що якщо це не так, а я тут збираюся вдиратися до чужого дому. Мені ніколи не подобалося, коли люди заходили без запрошення у чужі будинки і намагалася не робити цього сама. Лише коли я почала ходити на репетиторство, для того, щоб підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання, могла зайти без запрошення. Ну не зовсім. В мене був назначений час і я мала тоді прийти, а оскільки вчителі закінчували урок з іншими дітьми, доводилося чекати поки вони звільняться, уже пройшовши всередину. Звісно на англійській все було більш-менш нормально, я була записана першою і мене чекали вже в кімнаті, яка була одразу біля входу до квартири, щоб не витрачати час на проводжання. А от з математикою не все було так просто. Щоб дійти до потрібної кімнати, потрібно було пройти два коридори і кухню, а сам шлях до неї нагадував будиночок равлика через те, що потрібно було повернути сім разів, щоб туди дістатися. І виходило так, що я бачила фактично кожну кімнату. Якби це був мій дім, то я зовсім не була б від цього в захваті. Чесно кажучи, ненавиджу, коли чіпають мої речі без дозволу або читають якісь записи, які написала, щоб не забути і навіть, коли беруть мої зошити з домашніми завданнями, що залишилися ще зі школи. Така вже я.

       Отож, постукала у двері.  Вони одразу розкрилися, немовби цього хтось чекав та перед нами опинився напис : «Ласкаво прошу до мого дому. Проходьте вперед. Не бійтеся».

       Коли ми увійшли, то двері за нами зачинилися. Я навіть не звернула на це уваги у пошуках Емілі та Ніколь. Пройшовши до іншої кімнати, побачила чоловіка, що стояв спиною до нас та дивився, як палахкотять дрова в каміні. Коли він обернувся, я помітила величезний шрам на його обличчі, що проходив від правого краю лоба до лівої нижньої частини щелепи. Проте навіть крізь нього було видно, що це чоловік дуже красивої зовнішності, років сорока, високий, одягнений у типовий балахон, незвичного сірого кольору.

      - Де Ніколь і Емілі ?- не став зволікати Ерік із запитаннями.

      -Вони в надійному місці. Спершу дозвольте мені щось сказати, а потім уже побачите своїх друзів. 

      -Де вони ?- повторив Ерік і його руки спалахнули.

      -Запевняю вас, з ними все добре. Ви зможете їх побачити одразу після того, як я розповім усе.Дозвольте мені дещо сказати до того, як ви нападете на мене, — сказав незнайомець.- Мене звати Рафаель. Я вже багато років намагаюся перемогти темного лорда і для цього мені потрібна ваша допомога. Не хотілося викрадати ваших друзів, проте лише так можна було привернути вашу увагу та змусити прийти сюди і зустрітися зі мною.

      -І що ти хочеш від нас ?- запитала я.

      - Я знаю, що ви лише недавно отримали свої сили і не зможете перемогти темного лорда самотужки, бо ще майже нічого не знаєте, проте я можу вам у цьому допомогти. Корнеліус неймовірно сильний суперник і після останньої сутички з ним мені залишився цей жахливий шрам. Після цього я зрозумів, що   навіть мені не вистачить сили у боротьбі з ним. Але ви можете поділитися своєю магією зі мною і тоді мені вдасться перемогти нашого спільного ворога раз і назавжди. Для цього мені потрібно зовсім небагато. Передача магії дуже складна річ, проте ми впораємося. Її складно зупинити в потрібний момент, проте я знаю як це зробити. То що ви згодні допомогти мені перемогти темного лорда  ?

       Ще коли він починав розповідь я знала, що довіряти йому не можна. А коли він сказав Корнеліус, то я зрозуміла чому мене не покидало тривожне передчуття. Справжнє ім’я темного лорда знають лише наближені до нього люди, директриса та я. Послідовники Корнеліуса дали клятву, що загинуть, якщо зрадять його і створили заклинання, яке знищувало їх, якщо вони порушать угоду. А Меланія Гілберг дізналася це чисто випадково під час одного з нападів на академію і розповіла тільки мені. Отже, темний лорд вирішив обдурити нас і прислав одного зі своїх найнадійніших помічників для того, щоб хитрістю забрати наші сили. Це було неймовірно розумно і можливо їм вдалося б здійснити свій план, якби не одна малесенька помилка, яка дала зрозуміти, чи правдиві їхні наміри.

       Раптом біля стіни з’явилися Ніколь і Емілі. Побачивши, що після цього Ерік повірив Рафаелю, вирішила терміново щось робити. Поглянувши на дівчат, я згадала, як вони зв’язалися зі мною. Заплющивши очі, уявила, як розмовляю з Еріком у якійсь кімнатці, дуже схожій на ту, де була з Емілі. Я одразу швидко розповіла йому, що не можна довіряти Рафаелю і ми домовилися, що коли я кашляну, то ми одночасно кинемо в самозванця бойовими заклинаннями.

     - То що ? Ви згодні допомогти мені перемогти темного лорда ?- запитав самозванець ще раз.