Вибивалки

       Підійшовши на вказане місце, ми побачили подобу спортзалу, який утворився з трави, дерев та всього іншого. Виявляється, містер Келвен був також магом землі і зміг облаштувати прекрасний природний спортзал. Проте поглянувши на все це, я раптом згадала, що ми одягнені не в спортивну, а у звичайну форму. І поставила це питання Ніколь.

         Неподалік проходив містер Келвен і привітавшись, дав відповідь на моє запитання.

     - Доброго ранку. Мабуть, багатьох з вас цікавить, чому ви одягнені саме так, а не як на типових заняттях з фізкультури. Зараз я вам все поясню. Ми будемо займатися спортом по-різному. На одному занятті будуть різноманітні спортивні ігри для підняття командного духу, а на іншому – вправи для покращення вашої бойової майстерності. Поки вам ще вдаються далеко не всі заклинання, ми будемо тренувати свою реакцію та вчитися ухилятися від заклинань, спрямованих у вашу сторону. І, оскільки ви ніколи не зможете бути абсолютно готовими до зустрічі з ворогом, то  й перевдягтися у зручну форму не матимете часу. Саме тому, зараз ви тренуватиметеся у типовому одязі для вас, який хоча й не надто зручний, найімовірніше буде одягнений на вас у найближчі декілька років. А повірте, ворог не спить, він може напасти на вас у будь-який момент, особливо під час найближчих вихідних та літніх канікул. І мушу вам нагадати, коли збиратиметеся комусь допомогти просто скажіть слово «Маска», адже ваше обличчя ніхто не повинен бачити. Та й коли ви його скажете, то колір вашого волосся також зміниться.  Я знаю, це трішки нетипове чарівне слово, проте деколи вони бувають такими, як і те, що ви хочете утворити за їх допомогою. А зараз поділіться всі на дві групи  і розійдіться у дві сторони цього поля, - додав містер Келвен після уточнення всіх деталей занять.

        Ми так і зробили. Після цього він магією закрив вихід та створив два ряди лавок, які були обплетені різноманітними травами і в результаті були дуже м’якими на дотик.

        Через 5 хвилин перед нами з’явилося багато м’ячиків і «Вибивалки» розпочалася. Дві команди кидали їх одне в одного, ухилялися, намагалися вивести з гри чим побільше суперників. Це була неймовірно цікава гра. Мені з дитинства вона дуже сильно  подобалася, правда, я гуляла в неї трішки по-іншому. Замість м’ячика були сніжки і ми з братом по черзі кидали їх одне в одного по десять разів. Суть гри полягала в тому, що хто більше влучить, той виграв. І я майже завжди отримувала перемогу, правда, мені було це складніше робити через те, що  було дуже  складно потрапити в ціль. Не знаю чому, проте в основному сніжки  та й не тільки вони (таке було майже з усім, проте паперові кульки, які утворювалися з зіжмаканого паперу завжди потрапляли в ціль - сміттєве відро)  летіли або трохи вище, або правіше чи лівіше. Але те, що я вміла майстерно ухилятися завжди допомагало мені виграти.

        Минуло ще тридцять хвилин і на майданчику залишилися я та Ніколь з одного боку і троє одногрупників з іншого. Аква і Ерік вибули з гри чисто випадково : вони ухилялися від м’ячиків і зіткнулися одне з одним, на секунду застигнувши на місці від болю. Цим скористалися суперники і вибили їх.

        Все було абсолютно так само ще хвилин з десять. Проте я встигла помітити, що ворожа команда неймовірно сильно стомилася, як і Ніколь. Мені ж, як і завжди було все одно. Я таке помічаю все своє життя. Якщо гра неймовірно цікава, то можу грати в неї цілий день, але якщо це не так, то і двадцяти хвилин не можу витримати.

        Протягом останніх п’ятнадцяти хвилин гри в нас з Ніколь не було доступу до м’ячів, всі вони лежали по той бік уявного стадіону і раптом один з них підкотився дуже близько до подруги. Вона взяла його та встигла кинути і вибити одного з них, проте не змогла ухилитися від трьох, атакуючих її.

       Тепер я залишилася одна супроти двох одногрупників, проте перевага тепер уже була на моєму боці. На моїй половині поля була більшість м’ячиків. Я швидко кинулася до них, майстерно ухиляючись від ворожих нападів. Взявши два з них, кинула по супротивниках, і вже через секунду ми з Емілі залишилися битися сам на сам.

        Вона також грала неймовірно вправно, та й кидала м’ячики по цілі, а не як я – абикуди (якби не старалася, це виглядало саме так). Мені одразу стало зрозуміло, що перемогти її так просто не вдасться, тому вирішила трішки вимотати суперницю. А коли Емілі стомилася ще більше, кинула в неї  одночасно два м’ячі і зробила сальто назад та зачепивши руками «зброю», метнула її в сторону одногрупниці. Цього вона точно не очікувала і пропустила удар. Та мушу зауважити, що і я ніколи не могла б уявити, що коли-небудь зроблю сальто і такої складності, а потім ще й влучу в ціль. Проте дива трапляються.

        Після того як все це відбулося, пролунали оплески. Артур Келвен похвалив нас з Емілі за чудову майстерність і сказав, що ми ще з більшою легкістю будемо ухилятися від заклять ворога уже після декількох таких занять. А також повідомив нам, що заняття з бойової магії – найважливіші для майбутніх чарівників, тому і уроків з даного предмету набагато більше.

        Продзвенів дзвінок і ми пішли до їдальні. Там Ерік почав розповідати про те, що лише один з курсантів вирушить на ці вихідні додому. Це Аква.  Він попливе додому одразу ж після обіду через певні причини.

        Всі ті, хто володіють магією стихій на певному етапі відчувають ту чи іншу необхідність зв’язатися зі своєю силою, подібним чином до того, як вони її використали вперше. У нього це означає, що йому треба подорожувати за допомогою води. Якщо Аква не робитиме цього час від часу, то йому ставатиме дуже погано і приблизно за два місяці він або сильно занедужає, або втратить свою силу. У різних магів все по-різному. У  Ніколь ще нічого подібного не проявлялося, тож вона знала так само мало, як і я. А от в Еріка був трошки інший випадок. Якщо він довго не вправлятиметься у магії вогню, то під час першого ж нападу злості (які в таких чаклунів часто трапляються) -  спопелить все довкола.