Попередження

Після розмови я повернулася до їдальні й спробувала непомітно повернутися на своє місце, але...

– Що сталося? Куди ти зникла?– одночасно запитали Аква та Ніколь, руйнуючи всі мої плани.

Я коротко розповіла про те, що відбувалося ще декілька хвилин тому: про тривожні відчуття, кулон і як я створила свій перший щит. Але уникнула невеличких деталей. Ну пождумаєш, приховала новину про поранення директриси та зцілення з моєю допомогою. Я просто не хотіла їх випадково налякати. А про лорда чому ні слова не скзаала? Та ну краще видам його он за якогось чоловіка, що в невиразному одязі бродив парком. Ну й приправила розповідь тим, що на мої питання, чому він тут, чоловік кинув у мене магічною кулею та зник.

Хоча моя розповідь (не заперечую, що все-таки злегка прикрашена) схвилювала їх, все ж через деякий час ми просто насолоджувалися початком нового навчального року.  Ой, точно, забула сказати – я ще познайомилася з тим самим другом Акви, Еріком. Красивенький такий брюнет з блакитнючими очима та на диво милим обличчям. Ну й чи не першим було питання про його тип магії. Виявилося, що він непоганий маг простору, що також має сили вогню й це означає, що Ерік буде в нашій групі з Аквою та Ніколь. 

Незабаром нам сказали, що на сьогодні святкування закінчене і що наші кімнати готові до поселення. Озирнувшись, помітила, що всі вже встигли з кимось потоваришувати та утворилося багато міні компаній. Я все своє життя мріяла, що в мене також колись буде така і тепер моя мрія здійснилася. Здається, той факт, що у мене нарешті з’явилося  аж троє друзів, перекреслило всі негативні події мого життя.

Раптом мої думки перебили слова кураторів.  Вони чекали поки всі курсанти підійдуть до них, щоб показати, де ми будемо жити. Коли всі знову розбилися по групах, я одразу почала вивчати нові обличчя та пригадувати імена, які мені говорили по дорозі сюди і помітила, що у нашій найбільше людей. І не дивно. Маги стихії як-не-як.

– Йдіть за мною,– почувся мелодійний голос місіс Вайтс.– Зараз я проведу вас до гуртожитку і розповім найголовніше.

– Цього року,– почала вона свою розповідь, коли всі затихли,– магів природи найбільше, саме тому для вас виділили два поверхи. На третьому будуть жити дівчата і на четвертому – хлопці. Про особливості харчування вже, мабуть, усім  відомо, тож не витрачатимемо на це часу. Навчання починається з завтрашнього дня, але для того, щоб всі ви встигли до цього звикнути, буде лише один предмет – стихійна магія, який викладатиму у вас я. Потім ви зможете пообідати та піти до бібліотеки академії, де дізнаєтесь все, що вас цікавить. А також ви можете задавати ті чи інші запитання не тільки мені, а й будь-якому викладачу. Я впевнена, вони з радістю дадуть відповіді на всі ваші запитання. А зараз ласкаво прошу до кімнат. На дверях буде табличка з іменами. Ви житимете по двоє в одній кімнаті. Якщо хтось не поладнає зі своїм сусідом, то скажете завідуючій гуртожитку і якщо причини будуть вагомими, вона вас переселить.

Лише після цих слів я помітила, як ми вже майже піднялися на третій поверх і нічого, окрім промови куратора, не пам’ятаю. Це було неймовірно дивно. Потім мені пояснили, що місіс Вайтс володіє таким голосом, слухаючи який,  ти не здатний відволіктися на щось інше, звісно якщо це щось — неважлива річ, проте якщо загрожуватиме небезпека, то магічний голос під впливом адреналіну втарчає свою силу.

Коли ми з Ніколь піднялися на третій поверх, то почали швидко ходити коридором та шукати свої імена.

– А чому тут немає прізвищ ? Може ж бути таке, що в когось однакові імена. І як тоді зрозуміти, з ким ти будеш жити?– задала я подрузі питання, яке  мене дуже  турбувало.

– Тут ні в  кого не може бути однакового імені. Під час приїзду до академії всі придумують собі  псевдоніми, а якщо він уже у когось є, то ти  просто забуваєш про  існування такого імені та вибираєш собі із незайнятих.

– Гарно придумано,– сказала я і радісно вигукнула, поглянувши на наступні двері. Там була табличка з нашими іменами й це просто неймовірно. Щастить так щастить.

Протягом довгого часу ми продовжували  радіти тому, що нас поселили разом, а потім вирішили оглянути приміщення. Ззовні ця будівля виглядала як гарний гуртожиток, який нещодавно побудували або просто зробили повний ремонт. Проте коли ми зайшли до  кімнати, то картинка була значно красивішою й перевершувала всі мої очікування.

От справді, це була неначе міні квартира. Тут були спальня, вітальня, балкон та ванна кімната. Всі дуже красиво й сучасно оформлені. І якщо раніше мені не подобався персиковий колір, то після того, як я побачила квартирку в  таких тонах, моя думка точно змінилася.

Спальня була такою затишною, що заходячи туди одразу позбувалася б негативу. Просто занурюєшся в надзвичайно м'який матрас і вже у світі сновидінь. 

А вітальня ж нас неабияк здивувалася. І не тим, що там був не лише диван, а й два крісла. Нашу увагу привернув саме пристрій для тренування пам'яті на заклинання. Він був надто схожим на гру, проте все ж зі своїми відмінностями. Так, треба було бігати якимось чоловічком по різних місцевостях, проте коли він стикався з чимось, перед ним вискакували чотири закликання. При правильному виборі він біг далі, а в іншому разі був програш.

Як щодо балкона, то це, мабуть, моє улюблене місце у квартирці. Там було  два продовгуватих диванчики з подушечками. І не встигла я  підійти до краю поручнів, як сонце почало сідати та на фоні дерев це було так красиво, що я пошкодувала, що забула свою камеру вдома.

Аж раптом,  до балкона почало щось летіти, проте не встигло, бо  у нього щось влучило. Це була пташка синюватого кольору і я ледве встигла її зловити, бо вона не змогла долетіти до самого балкона.  Мені одразу захотілося її вилікувати.  І, забувши про все на світі : про те,   що мене можуть побачити та що можливо не варто показувати тип своєї магії, я приклала долоню до ранки пташки та захотіла, щоб вона зцілилася. Коли мені це вдалося, помітила досить дивний лист зі злегка кривуватим почерком. Здавалося, що він на ходу сам дописує себе.