Академія

Минуло ще декілька днів і настав понеділок. Я попрощалася з батьками та вже збиралася виходити з своєю валізою, в якій була картина, як раптом вони вирішили провести мене до поїзда. Хоч як би я їх не запевняла, що не потрібно, сама дістануся до академії, проте мене ніхто не слухав.

Через пів години ми вже були на залізничному вокзалі. Щоб батьки нічого не запідозрили, мені таки довелося купити собі квиток та сісти у поїзд. Коли ж ми трішки від'їхали, я, не чекаючи поки провідник підтвердить моє перебування у вагоні, дістала картину та сказала "Корделіо". І от вже через декілька секунд стояла по той бік малюнку, разом з валізою і тримала картину, на якій був зображений залізничний вокзал.

Навколо мене було багато дерев та квітів. Їх неймовірна краса гармонійна поєднувалася між собою, створюючи теплу гаму кольорів. Я стояла посеред парку, один бік якого виходив до чотирьохповерхової будівлі аметистового кольору з кремовими вставками. Це влучно підібране забарвлення робило гуртожиток (як зазначалося на надписі, який прочитала, підійшовши трішки ближче)  дуже красивим та виділяло його серед всієї цієї зелені. Від нього йшла кам’яна доріжка, що складалася з різнокольорових камінчиків, які виблискували під променями сонця, до персикової  двоповерхової будівлі  з коричневими кутиками. ЇЇ поручні, віконні рами та невеликі фігурки,  були золотистого кольору та надавали академії (а це була саме вона) дуже красивого вигляду.

Поки я ходила по території, то помітила окрім себе ще приблизно 40 дітей. Всі вони були різного віку, але старших за мене, здається, було лише декілька. Їхні зачіски та стиль в одязі були майстерно підібрані та вражали своєю різноманітністю. Не те що в мене. Навіть трішки закомплексувала. Я ж бо зі своїми джинсами й вільною футболкою геть не вписувалася в їх компанію. Та всім було байдуже і хвилин через десять новоспечені курсанти почали посміхатися одне до одного, знайомитися і тоді стало зрозумілим те, що вони – звичайнісінькі підлітки, такі як і я.

Я пошукала очима, Акву, проте ніде не могла його знайти. Ні біля гуртожитку, ні біля академії, ні десь в саду. В середину ж зайти просто не встигла, адже несподівано пролунав голос директриси.

– Ласкаво просимо всіх до магічної академії Астелія. Можете залишити свій багаж там, де стоїте.             Ваші речі самі перенесуться до кімнат. А зараз пройдіть до академії. Там відбудеться посвята, на           якій вас розподілять по групах, відповідно до вашої магії. І пам’ятайте, нікому не можна називати           своє справжнє ім’я. Поки у вас є трішки часу, ті хто ще не має псевдонімів, придумайте їх, щоб не           ризикувати безпекою своїх близьких.

Почувши настанову, залишила багаж на стежці та пішла до академії. Озирнувшись через декілька хвилин назад, помітила, що валізи вже немає. А магія – це ж мега зручна річ. Навіть шкода, що так пізно отримала цей незрівнянний дар.

– Привіт,– раптом почулося збоку.– Мене звати Ніколь. А тебе ?

– Елла.

– Приємно познайомитися,– усміхнулася дівчина приблизно мого віку, приємної зовнішності. Її коротке волосся тільки те й робило, що жило власним життям. А його власниця здається вже давно змирилася, що вкласти його в нормальну зачіску вже не вдасться.

– Мені також,– усміхнулася я у відповідь.

Поки ми представилися одна одній, то вже були біля прекрасної будівлі. Зблизька вона виглядала ще красивішою та більшою, а фігурки, які прикрашали її, були неначе живими. Коли ми зайшли у приміщення, перед нами відкрився великий та просторий  зал з довгими рядами, що складалися з металевих стільців, прикрашених білою оббивкою. Орнамент, зображений на них був дещо незвичним, адже я звикла, що якщо в кімнаті є якісь меблі, то все повинно співпадати, в тому числі і те, що  зображено на них. Проте через певний час стало зрозумілим, чому все саме так.

Ми з Ніколь сіли поряд. Коли всі курсанти позаймали свої місця, до кімнати почали заходити якісь люди. З вигляду можна було сказати, що це наші викладачі, а коли за ними зайшла й Меланія Гілберг, все стало на свої місця. Вони пройшли до кінця залу, де було невеличке підвищення і почали розповідати трішки про себе та предмети, які викладатимуть нам. Звісно, що через декілька секунд ні я, ні Ніколь не пам’ятали їхніх імен.

Потім директриса ще раз пробіглася по загальних правилах. Чесно кажучи, ми все це прослухали через загальний шум. Всім нетерпілося нарешті побачити гуртожитки. Але всі якось затихли, коли міс Гілберг почала розповідати про захисний купол навколо академії, про його дію не лише на ці території, а й на два кілометри у всі боки. 

Після цього ж пані Меланія сказала те, чого не очікував, мабуть, ніхто:

«Всі ви знаєте, що потрапили сюди за ті чи інші магічні здібності. Подивіться уважно на спинки своїх стільців. Там буде п’ять малюнків, які покажуть у якому класі ви знаходитиметеся. Якщо побачите малюнок дерева, то ви -  маги природи (стихійники). У декого може бути одна сила, в інших — декілька. Придивіться уважніше до знаків на зображенні. Там біля дерева з’являться малесенькі горизонтальні хвильки, якщо у вас магія води, вертикальні – повітря, куля, схожа на малесенький метеорит – вогню  і травичка – землі. Ваші заняття проходитимуть майже всі на вулиці. Не хвилюйтеся за погодні умови. Купол, який стоїть над академією, завжди генерує сонячну погоду та температуру повітря, яка  ніколи не опускається нижче 25 градусів. Якщо на вашому стільці зображена людина, то ви - телепати. Такі маги деколи здатні відчувати емоції людини та гарно ставлять щити. Якщо зображена рука, то ви – цілителі. Те, що здатні робити такі людини, мабуть, пояснювати не знадобиться. Якщо ж з’явився гарний краєвид, то ви володієте магією простору (також можуть називатися мандрівниками) та зможете телепортуватися після багаторазових старанних тренувань. Деякі з вас зможуть навіть переміщувати інших людей та предмети. Коли ви побачите немовби меч, то вам гарно вдається виконувати бойові закляття, а також у вас гарно розвинене шосте чуття, що не дасть ворогу можливості напасти на вас несподівано. І знову ж таки повторюсь, може бути таке, що ви одночасно і цілитель, і володієте бойовою магією або щось типу того. Таке рідко трапляється, проте не минуло ще жодного набору першокурсників, серед яких не було б людей, які володіли декількома силами.»