Меланія Гілберг

Одягнувши магічний кулон та сховавши листа з картиною до робочого столу, я спустилася  на перший поверх свого будинку. Хоч і неочікувана, але вкрай радісна новина так і норовила зірватися з вуст.

– Мамо, тату,– сказала я, підходячи до вітальні.– Мені надійшло запрошення на навчання до академії Астелія. Але вона знаходиться дуже далеко. Ми не зможемо часто бачитися та й до мене ви приїхати не зможете. 

 – Доню, не турбуйся ні про що. Головне – в тебе з'явилася прекрасна можливість поподорожувати й відкрити для себе чимало нового. А ми з тобою ще наговоримося по відео-зв'язку. Тільки обіцяй телефонувати кожного дня,– суворо промовив тато, посміхаючись. 

– А й справді,– мама також ніяк не могла сховати посмішку. Здається, вони й так прекрасно все знають про Астелію чи що там їм наговорили взагалі. А мені й неважливо, бо вони за мене раді напевно більше, ніж я сама.– А ще це найкраща мистецька академія й окрім фотографії ти зможеш приєднатися до тамтешнього літературного гуртка та відвідувати спеціальні курси для письменників початківців.

– Можливо вже скоро ми побачимо і твою першу книжку. Якщо-що дзвони – я допоможу  чим  зможу,–усміхнувся тато, який нещодавно опублікував свою вже сьому книгу. 

Ми проговорили про моє навчання в академії ще дуже довго. І за весь цей час я встигла разів двадцять їх запевнити, що все буде добре та повідомила про початок навчання вже наступного тижня. А головне – нарешті таки переконала, що зможу дістатися до Астелії самотужки. Довелося розповісти цілий детальний план як туди дістануся. Не дарма витратила кілька хвилин часу на те, щоб погуглити все про потрібний поїзд. Тож і про нього розповіла, і про те, які станції він проїжджає та де я маю вийти. 

Коли вже завершувала розповідь, позіхала добряче, вперто не бажаючи підніматися до себе. Але батьки, ще раз привітавши, таки випровадили мене з вітальні й довелося таки піти спати. Проте сон як рукою зняло, коли помітила як кулон заледве помітно світиться.

Не втрималася й доторкнулася до досить простої, але такої незбагненої краси. А підступне іскристе сяйво взяло й затягнуло мене у власний світ чи що то взагалі було. Коротче, я опинилася посеред скелястих гір, покритих прекрасною білою ковдрою. Вона складалася з малесеньких сніжинок, які переливалися між собою, утворюючи сліпуче мерехтіння. І о так – це було найкрасивіше, що я взагаді бачила у своєму житті.

Хоча...поглянувши вгору, зрозуміла, як же сильно помилялася. На небі не було ані хмаринки. Все темно-синє полотно було всіяне малесенькими виблискуючими зірочками. Окремі діляночки ж переливалися  зеленими та синіми кольорами. Там, де вони перетиналися, утворювалося блакитне сяйво, яке було для мене вже вкрай знайомим.

– Подобається краєвид, Елло?– раптом за спиною почувся жіночий голос.

– Ще й як,– відповіла, поглянувши на новоприбулу. Хоч за логікою й не повинна була б, але легко впізнала у новоприбулій директрису магічної академії. Точніше, швидше відчула це.– Я, звісно рада вас бачити, але де це ми? Навіщо ви мене покликали?

– Тут найлегше спостерігати за північним сяйвом. Подумала, що тобі буде не так нудно завдяки цій чудовій картині, поки розповідатиму про академію й магію загалом. Не бійся задавати питання, знаю, в тебе їх чимало. Спробую відповісти, але часто від новеньких такі цікаві речі можна почути, що нічого не гарантую,– посміхнулася Меланія Гілберг. І зізнатися чесно, мені вже вона подобалася. Така директриса – це щастя для будь-якої академії.– Ти володієш унікальною магією, яка поєднує в собі сили простору, телепатії та стихій. Навчатися управляти ними буде не легко, але думаю ти впораєшся.

– Тільки я можу управляти цією магією?

– Взагалі ні. Це можуть усі, проте лише тобі вдасться виконати найскладніші заклинання. Та й поєднання таких не схожих між собою напрямків магії вкрай рідкісне.

Як не дивно, це все, що мене цікавило, тож міс Гілберг продовжила розповідати. Виявляється, набір на перший курс навчання здійснюється кожні 5 років. І люди, що не встигли відкрити в собі магічні сили, повинні чекати декілька років до наступного разу. Але й тоді немає гарантії, що вони потраплять на територію Астелії. 

Є перший та другий курси. Навчання на кожному з них триває по два роки. І як і всюди, на канікулах мене чекатиме практика. Юні чарівники зазвичай їдуть до своїх рідних міст та захищають місцевих жителів від можливих небезпек, але й бувають особливі завдання. П'ятий  рік навчання також є практикою і  включає  окрім звичайної допомоги людям пошук нових магів. Якщо гарно себе там зарекомендувати, то можна влаштуватися працювати в академію або на якусь магічну посаду, про які нам детальніше розкажуть вже на другому курсі навчання.

Також пані Меланія розповіла, що всі чарівники живуть у спеціальному багатоповерховому будинку, який знаходиться біля академії. Тож моєю першою думкою було те, що великої різниці в даному плані між магічною та звичайною академіями немає, але це було не зовсім так. Директриса попередила, щоб я не дивувалася, коли побачу як окрім звичайного одягу кожного ранку з’являтиметься уніформа і залежно від того чи буде фізкультура вона змінюватиметься.

А також не буде чіткого розкладу. В нас буде маленька бібліотечка в кімнатах з усіма підручниками. І тоді, коли буде урок по тих чи інших предметах, підручники опинятимуться на столі та на їх обкладинках окрім звичних написів, таких як ім’я автора та назва книги, з’являтиметься ім’я викладача та номер кабінету у якому проходитиме заняття.

Що ж стосовно харчування, то снідати й вечеряти ми будемо у гуртожитку. На кожному поверсі будуть їдальні, розраховані на всіх мешканців. А обіди проходитимуть у загальній їдальні в академії.

Більше мені нічого не встигли розповісти, бо я відчула, що дуже стомилася та от-от засну. Дивно, що лише на той момент, бо за відчуттями минуло вже не менше години. Тому Меланія Гілберг попрощалася та побажала удачі. Наступне ж, що я пам’ятаю – це як уже просинаюся і на годиннику показує дванадцяту.