Неочікуване відкриття

Минув тиждень. Всі отримали результати іспитів. У когось вони були чудовими,  в інших – не дуже, проте бали потрібні для вступу набрали усі. Мої ж були немов якимось знущанням, адже я набрала 117 з 200, а цього було недостатньо для вступу туди, куди так довго мріяла. Рік постійних репетиторств, чергових "йдіть без мене, я вже потім якось" не дали мені нічого, окрім втрати друзів, якщо вони в мене взагалі були.

На емоціях взяла фотоапарат та пішла прогулятися до лісу і зробити декілька фотографій. Це напевне єдине, що могло мене справді заспокоїти. Проте якби ж все минуло гладко – так ні, проходячи знайомою стежкою, мені почувся крик про допомогу. Не довго думаючи, кинулася в той бік і вже через певний час вибігла на відкриту місцевість з якої відкривався прекрасний краєвид.

– Тут хтось є ?– голосно запитала, не побачивши нікого навколо. 

– Я тут,– почувся охриплий голос з  боку обриву.  

Одразу кинулася туди. Людина з останніх сил трималася однією рукою за виступ скелі й здавалося от-от впаде. Мені дуже хотілося їй допомогти, проте якою сильною не була, навряд чи у свої 16 років   змогла б витягнути когось без сторонньої допомоги. Тож злегка зневірившись, заплющила очі та чомусь почала уявляти наче все вдалося і я змогла врятувати цю людину.

Раптом відчула, що вже нікого не тримаю за руку. Але ж не могла ця людина ось так просто вислизнути? Розплющила очі, підозрюючи найгріше та помітила те саме  блакитне сяйво. Як не дивно, миттєво відчула полегшення та зрозуміла, що все минулося – вона врятована. А точніше, хлопець. Красивий. Світле волосся, веснянки на обличчі. Він лежав за декілька кроків від мене, мабуть, знепритомнів від перевтоми. Як-не-як, а це неймовірно складно -  висіти над прірвою так довго. Навіть з його мускулистою фігурою. А він там пробув же не менше ніж пів години.

Хвилин через десять він заворушився та здивовано подивився на мене, мабуть, пригадавши останні події. Я думала, що це через спосіб, за допомогою якого врятувала його. Може він також бачив це блакитнувате сяйво і вого ввижається не лише мені? Проте як виявилося, була трішки інша причина. 

– Дякую, що врятувала мене. Я не знав, що ще залишилися люди з магією північного сяйва,– спокійно промовив він, наче має з таким справи кожнісінького дня.

– Щ-що? Про що це ти?- думала він нічим не здивує після такого мого геройського вчинку, а виявляється таки є в нього кілька секретиків. Чи може і не кілька?

– Ооо. То це твоє перше заклинання? Вітаю, воно тобі вдалося. І якщо це так, то ти новачок і нічогісінько не знаєш про власні сили.

Він поглянув на мене з якоюсь дивною теплотою та водночас подякою. Думала, чекає моєї відповіді, але незнайомець вже й так все зрозумів.

– Ти володієш магією  північного або як вона називається по-іншому – блакитного сяйва. Спробуй пригадати якісь нетипові події, які відбулися в найближчі місяці. Можливо, з'ясуємо трішки більше про твої сили.

Я б з легкістю розповіла б в деталях  про все своє життя, але сьогодні  могла думати лише про блакитне сяйво. Мою голову не покидала думка про те, що щось таки відбулося, але пригадати ніяк не могла.

– Наприклад, я шість років тому під час відпочинку на морі плавав і побачив, як щось світиться на дні,– почав свою розповідь таємничий хлопець, намагаючись допомогти мені пригадати.– Коли підпливав ближче, то побачив, що це якийсь дуже гарний талісман. Мені він сподобався і я вирішив  взяти його собі. Коли ж доторкнувся до нього, то відчув, що в мене немов з’явилася якась сила. Вона то й стала у нагоді вже через декілька секунд, адже доплисти до дна я зміг, а от вибратися на поверхню – ні. Тоді я і прикликав свої сили води та вже через хвилину був на березі.

Здавалося, не зовсім подібна, але його історія нагадала події в печері. Про те, як побачила незнайомців й випадково стала свідком їх поєдинку та про сяйво, яке якимось чином викинуло мене звідти. Що і розповіла хлопцю. Здавалося, що мої слова нарешті дали йому якусь довгоочікувану відповідь на таємницю, яку намагався всім силами розгадати.

Виявляється, моя сила неймовірно рідкісна та передається від однієї відьми до іншої. А також існує давнє пророцтво. Відповідно до нього: світла відьма, яка володітиме магією північного сяйва, зможе перемогти лорда темряви. Він майстерно володіє чорною магією й тримає під контролем всіх, хто нею користується. Після перемоги, вперше за сотні років, світлі й темні маги об’єднаються і на Землі настане мир та не буде розбрату.

Пророцтво здавалося немов тією казочкою, що розповідають найменшеньким. Але водночас чомусь прийшло дивне усвідомлення того, що для чогось я таки створена. Нехай казочка, але це була неабияка радісна звісточка. Тепер то життя буде значно цікавішим. Принаймні магія північного сяйва мені це гарантує.

Я ще довго розпитувала таємничого хлопця про ті чи інші речі. Це була така легка й невимушена розмова, що години спливали вкрай непомітно. І тут раптом я пригадала запитати одну дещо важливу річ.

 – Ти не сказав. Як тебе звати?

– Аква.

– Воно якесь незвичне. Ти хіба не місцевий?

– Та ні, я з України. А це лише мій псевдонім. Ти собі теж маєш придумати якийсь. Ми не розкриваємо своїх справжніх імен, щоб захистити родину, адже це можуть використати проти нас темні маги. Вони не мають ніяких моральних принципів та використають будь-кого для досягнення своєї мети.

– Це жахливо. Сподіваюсь, я зможу здійснити пророцтво та зняти злі чари.

– Всі ми сподіваємося на це,– з надією в голосі промовив Аква.І через декілька хвилин запитав.– То     ти вже вибрала собі псевдонім ?

– Думаю так. Мені дуже подобається Елла.

– Чудове ім’я та й по стилю магії тобі підходить,– хлопець зиркнув на годинник й швидко підвівся зі свого місця.– Мені вже потрібно йти. Побачимося в академії.

Він зник так швидко, що я й не знала дивуватися – тому, що він немов випарувався чи загадковій академії. Хоча друге неабияк стривожило. Яка ще академія, коли я не склала іспити на нормальний бал.? Тут і в звичайний університет вступити не вдалося. Тоді як же мені потрапити до академії з їх завищеним оцінюванням?