Розділ 11

Сухий спекотний вітер розвівав фіолетові занавіски, нещадно відбираючи прохолоду з кімнати. За кілька годин Ларс поступиться місцем Делі, тож це його крайній пекельний поцілунок на сьогодні. Я тяжко і глибоко зітхнула та нахилилася за кухлем з водою.

«Що ж ти там побачила?» – всоте запитую себе, поглядаючи на стулені повіки віщунки в серпанку з густих темно-фіолетових вій. Та лежала непритомною ось уже майже годину і відмовлялася приходити в себе.

Звісно, я як цілитель, першим ділом зісканувала фізичний стан Аламеї. На мій подив чаклунка виявилася абсолютно здоровою і, якби я не була свідком того як та втратила свідомість, то б подумала, що жінка просто міцно заснула. Мої спостереження розділив і Міродар, за яким я послала охорону після десяти невдалих спроб розбудити магиню.

- Я чув про схожі випадки у минулому. Це сонна хвороба, якою рідко, але хворіють наші віщуни. Вони настільки глибого впадають у транс, викликаний видінням, що не можуть самі повернутися назад. Потрібно покликати Саркіса, він має допомогти. – пояснив мені головний лікар Тінатіну.

- Саркіса? – не зрозуміла одразу я.

- Так. Ця хвороба має психологічний характер. Він сильний менталіст, тож зможе допомогти нашій милій Аламеї повернутися додому. – з цими словами маг духу розвернувся та пішов до покоїв старішини, а я залишилася на чатах.

Нервово роблю ще один ковток прохолодної води. Я – лікар. Справжня спадкова цілителька і навіть більше – у всьому світі ви не знайдете кращого. Проте я не можу навіть розгледіти плетіння цієї хвороби, не те щоб знати як від неї лікувати. Звісно, я оглянула віщунку на предмет ментальних відхилень одразу як Міродар покинув кімнату, проте все марно.

Звучно поставивши пусту склянку на стіл я голосно завила. Чи не вперше в житті шкодую, що так мало часу приділяла розвитку своїх ментальних здібностей. А тепер через моє невігластво я безсила допомогти подрузі! Все, вирішено. Щойно Аламея прийде в себе, я одразу займусь наганянням пропущеного матеріалу. Благо архіви тейців цьому сприяють.

Раптом двері скрипнули і у кімнату зайшли Міродар та Саркіс. Ну нарешті! Навіть два дня не пройшло. Ми з менталістом обмінялися хмурими поглядами. Той як завжди був не в гуморі і виглядав так, ніби його відволікли від дуже важливої справи.

- Світлого дня. – коротко привіталася з ним та поступилася місцем біля Аламеї.

Саркіс мовчки кивнув та без прелюдії приступив до ментального сканування. Я одразу переключилася на магічний зір аби пильнувати за діями чаклуна. Певна річ, я йому не довіряю! Особливо після того, як на власні очі бачила його чари над іншими. Маг тим часом закінчив сканування та нахмурився ще сильніше.

- Ти правий, Міродаре, у неї сонна хвороба. Дуже глибокої форми. – звернувся той до лікаря.

- Зможеш вилікувати? – з надією у голосі запитав маг духу. Я перевела задумливий погляд з одного на іншого. Саркіс завагався.

- Випадок серйозний, але думаю все буде добре. Дайте мені час та простір.

Менталіст кинув погляд на двері, натякаючи, що наша місія на цьому етапі завершена і тепер справа в руках професіонала. Проте я не планувала отак просто здаватися. Все ж хвороби та ліки – моя царина.

- Можливо я зможу чимось допомогти? Я вправний цілитель і...

- Ні. Тут твоя магія безсила. – обірвав мене на пів слові суворий тон Саркіса від якого сироти виступили на тілі, незважаючи на жару. Проте якби я була із полохливих, то б не відправилася на Тею.

- Аламея – моя подруга, і це природньо, що я хвилююся за неї та хочу допомогти. Я цілитель і в мене є певний досвід у менталістиці. Звісно він далекий від вашого, але в усьому, що стосується фізичної оболонки – я профі. – гордо підняла підборіддя абсолютно задоволена своєю терадою. Саркіс гнівно зміряв мене поглядом та глибоко видихнув, складаючи руки на грудях.

- Добре. Схоже леді Оріана є тим спеціалістом, що вам потрібен, – звернувся він до лікаря, – тож я передаю хвору під її повну відповідальність. – і розвернувся до дверей. У мене відвисла щелепа: от же нахаба!

- Саркісе!? Ти знущаєшся з мене? – вигукнув розгублено Міродар. – Заради всього святого, ти не можеш покинути нещасну Аламею в такому стані! – менталіст зупинився і поволі розвернувся до нас обличчям.

- Я уже сказав. Мені потрібен простір і час. Якщо комусь ці умови є неприйнятними, я не стану доводити свою правоту. Не в моїх правилах. – можливо мені лише здалося, але його зміїні жовті очі блиснули божевільним вогнем.

- Ми вже йдемо. Леді Оріано, прошу... – повів мене на вихід Міродар.

- Нікуди я не піду! В чому необхідність таких мір? Де гарантії безпеки? Чому не можна залишити хоча б охорону? – відбивалася як могла, проте подумки розуміла, що програла цей бій.

- Я – гарантія. – прямо заявив Саркіс. – Слово старішини тобі недостатньо? – він повів бровою вверх, а Міродар продовжував мовчки тягнути мене в сторону дверей.

- Ні. Але кому до цього є діло?! – виплюнула останню фразу і пулею вилетіла в коридор.

За кілька секунд мене нагнав придворний лікар.

- Моя тобі порада: якщо хочеш жити спокійно – не переходь старішинам дорогу. Особливо Саркісу. – він лагідно заглянув мені в очі, намагаючись побачити там розкаяння. Незнайшовши, тяжко видихнув і продовжив. – Як знаєш. Я тебе попередив. Ти наче дівчина з мізками, тож не забувай їх вмикати до того як твій язик заварить кашу, що йому не смакуватиме.