Розділ 5

- Ти навіщо її сюди притягнув? – промовив десь поза темрявою, в якій колихалася моя свідомість, владний чоловічий голос.

- А куди по твоєму мені треба було її принести? На Ель-Насаб? – відповідь пролунала у тон опонента теж чоловічим, проте м’якішим баритоном.

Я зрозуміла, що лежу на чомусь м’якому, певно ліжку. Голова гудить неймовірно, ніби нею добряче об щось приклали.

- Красива. – за хвилину мовчанки, констатував перший.

- Ага. Аж шкода таку убивати. Можливо не будемо? – о, хтось вкотре роздумує над перспективою моєї смерті. Нічого нового вигадати не змогли? Це вже навіть не цікаво.

- Боюсь, ми не маємо виходу. – тяжко видихнув перший, а я відчула подув вітру усім тілом.

Усім своїм, щоб його, голим тілом!

Так швидко в себе, я здається ще ніколи не приходила. Одномоментно згадала все: і портал, і Тінатін, і клятву, і  викрадення... Різко підриваюся на ноги та окутую тіло полум’яним коконом. Відкриваю розлючені очі і бачу, що переді мною стоять два оголених накачених смуглих красені і, заради Бога, якби я не чула попереднього контексту розмови, то і в найзухваліших своїх фантазіях припустити не змогла б, що тут планується лихе кровопускання. Хіба на камеру та за спеціальним сценарієм. О Творцю, за що ти знову випробовуєш моє терпіння?

Чоловіки, здається, зовсім не очікували мого пробудження, принаймні їхні здивовані погляди свідчили про, м’яко кажучи, величезне збентеження.

- Хто ви, в біса, такі? – прокричала я на весь голос, вкладаючи у слова все своє обурення та злість, які могла. Викрадачі нервово переглянулися.

Раптом свідомість прострілив останній спогад – продовгувата зіниця та величезні крила на фоні безкрайнього неба. Здогад досі здавався неймовірним до того моменту, поки у чоловіків не почала проявлятися зелено-золота луска на вилицях, руках та грудях. Більше ні секунди не роздумуючи, я запустила у нападників вогняним ураганом, краєм ока помічаючи, як ті кинулися у відкрите вікно, а вже за мить піднялися у небі золотим та зеленим драконом. Як це можливо? На Теї є дракони?!

Хто б не були ці створіння, а налаштовані вони вороже. Зробивши в повітрі петлю, ящірки полетіли назад до мене. В цей момент я подякувала всім богам за уроки Івети у вогняному бойовому мистецтві! Вона досить непогано натаскала мене по бурштиновим закляттям тож я взяла себе у руки та ринула у бій.

На ходу замінюючи вогняний мундир на цілительський кокон, вистрибую на підвіконня та одразу формую три пульсари. Запускаю бомби у золотого нападника, що майже долетів до моєї криївки, проте він з легкістю оминає паску і у відповідь видихає потік розжареного полум’я. Сплітаю лівою рукою вогняний щит поверх цілительського – гаряче, але не обпікає. Правою закручую вогняну стрілу та запускаю у іншого дракона, що саме підлетів аби доєднатися до свого друга. Рептилія явно не очікувала такої підстави – стріла пробиває шкіряне крило наскрізь і він, втрачаючи рівновагу, по спіралі спускається додолу. А тут, виявляється, високо! Будинок чи замок, щоб воно не було, побудовано прямо на скелі посеред пустині! На мить втрачаю рівновагу, похитуючись, проте швидко опановую себе і продовжую відбивати напад.

Користуючись заминкою другого ящура, який відволікся, проводячи поглядом свого падаючого соратника, деактивую щит та двома руками виплітаю вогняний зашморг. Хвацько закидую упряжку за шию драконові та пускаю по ній своє полум’я на повну силу. Створіння заревіло від болі так гучно, що у мене волосся стало дибом! Раптом, він взмахнув крилами і потягнув мене уверх. Ноги різко відірвалися від землі і я полетіла вниз, тримаючись лише за вогняну мотузку власної магії. Певно збоку сцена була вельми епічною! Золотий дракон злітає у небо, тягнучи за собою голу жінку, закутану у напівпрозоре мереживо блакитної магії! Мільйон би віддала аби поглянути на все збоку, а не бути творцем цієї дивовижної картини, проте життя несправеливе.

Раптом дракон вирішив змінити напрямок і каменем рухнув униз. Я занадто пізно усвідомила, який саме маневр той задумав, а тому моя зустріч з пісками Насіми була більш ніж неочікуваною. Останнє, що пам’ятаю до того як провалилася у болючу темряву – це розпечений піщаний грунт, об який смачно шльопнулося моє тіло. Finita la commedia, мої кохані.

Ельдар Аліосман – золотий дракон та діючий вожак зграї драконів, що іменує себе «народом Мусіми»:

Як тільки тіло людської жінки упало додолу, смертоносна мотузка на моїй шиї розтанула і я зміг болісно вдихнути гарячого пустельного повітря. Хто це така? Звідки в цієї божевільної наша магія та як насмілилася нас атакувати? Сама – на двох альфа-драконів, в голові не вкладається.

Стоп, Натан! Бісове дівчисько підбило Натана. Я поспішив до друга, намагаючись не звертати уваги на біль. Натан розплескався на піску уже у людській подобі. В його лівому передпліччі красувалася наскрізна рана та наповнювала червоною кров’ю землю навколо.

На останніх силах запустив процес трансформування та впав на коліна поруч із соратником. Ми обоє тяжко дихали. Що б я не говорив, а потріпала магиня нас знатно. Давно так не розважалися.

- Ти як? – запитав у Натана, коли той сконцентрував свій погляд на мені.

- Жити буду. Треба лише підлататися. – і він кивнув у сторону травмованої кінцівки. – Ти як?

- Теж саме. – провів долонею по шиї, пече неймовірно!