Розділ 4

Першою піднялася Аламея. Чаклунка підійшла до мене та витягнула з полів своєї сукні маленький кинжал, прикрашений аметистом та древніми символами. Вона порізала лезом руку, після чого передала ніж мені і я повторила її жест. Ми схрестили долоні, а тоді з вуст вущунки полилася магічна клятва. Краплі крові, на диво, не спадали вниз, а оплітали наші руки чудернацькими відерунками. Якщо чесно, виглядало це моторошно. Особливо, коли червоне мереживо не осипалося з останніми словами закляття, а всмокталося у шкіру. Після цього жінка відвела руку, а я полегшено зітхнула.

- Вітаю на Теї. Буду рада стати тобі подругою. Також якщо будеш потребувати допомоги чи підтримки – мої двері завжди для тебе відкриті. – Аламея поклонилася мені та повернулася на своє місце.

Після неї підійшов Горацій і останнім – Саркіс. Коли всі магічні клятви були принесені, маг духу урочисто промовив:

- З цього моменту ти – наша шановна гостя. Ніхто із представників підопічних нам кланів немає права чинити тобі шкоди як фізично так і моральної. Будь-які порушення, Аламеє, Саркісе, - він звернувся до чаклунів по обидві сторони, – присікати одразу. І прошу довести цю інформацію до своїх підлеглих одразу. – маги закивали. – На цьому оголошую наше засідання завершеним. – Горацій піднявся, менталіст та віщунка піднялися слідом.

Я вирішила поклонитися їм на знак прощання та вдячності за таку широку люб’язність.

- Дякую за доброту, допомогу та розуміння. Обіцяю не сильно обтяжувати вас клопотами. – промовила, випрямляючись, і помітила, що Аламея та Горацій ідуть до мене. З полегшенням зійшла із каменю істини.

- Які клопоти, перестань! – маг у сірій рясі дружньо обійняв мене. – Це ми вдячні тобі за приїзд. Почувай себе як удома. Якщо буду потрібен, шукай мене у сірій башні. – маг духу вказав на одні із трьох дверей, що виходили з круглої зали.

Саркіс, тим часом, покинув нас непопрощавшись і вийшов у сусідній прохід. Підозрюю останні двері ведуть до обителі віщунки.

- Аламея допоможе тобі облаштуватися. – закінчив Горацій.

- Ну що, ходімо пошукаємо тобі гідні покої та все необхідне. – посміхнулася та і повела мене до крайніх дверей. Охоронці послідували за нами.

Башня чаклунки повністю відповідала її образу. Весь інтер’єр виконаний у темно-фіолетових тонах, стіни вкриті срібними ієрогліфами рун, на невеликому круглому столі у вітальні я помітила велику аметистову кулю, а в повітрі ще відчувався дим та пахощі від курильних паличок. Загалом, якби мені колись довелося потрапити у спіретичний салон, то за всіма законами жанру, він виглядав би саме так.

- Пробач за безлад. – промовила до мене провидиця, розливаючи по чашках якийсь відвар. Я вирішила зайняти одне з двох вільних крісел біля столику з кулею. – Я саме вийшла у астрал, коли з’явилася ти, тож одразу побігла до брами. – вона подала мені чашку та сіла навпроти, закидаючи нога за ногу. Я понюхала чай – запах гарний. Аламея посміхнулася. – Пий, не бійся. Це заспокійливий відвар. Те що треба після такого напруженого дня.

- Дякую. Ви маєте рацію. – роблю ковток. Дійсно, відчувається ромашка, м’ята, меліса і ще щось, чого не можу згадати.

- Давай на ти. – віщунка зібрала своє розкішне волосся догори та закріпила довгою шпилькою. – Уф! Делі в зеніті... жара настає неймовірна! – після чого дістала фіолетове віяло та почала себе обмахувати.

- О! Я хотіла запитати. – користуючись можливістю, вирішила втамувати свою цікавість я. Аламея перестала махати віялом та поглянула на мене. – У вас зараз день чи ніч? Тобто на Теї не буває ночі, але ж це не означає, що люди не сплять... Вірно?

- Вірно. – жінка всміхнулася. – Ми ділимо добу на першу половину та другу. Зараз якраз час для сну, проте сумніваюся, що ми будемо сьогодні спати. – магиня зробила ковток зі своєї крушки. – Трохи перепочинемо, поїмо, складемо список того, що тобі необхідно для комфортного проживання і підемо обирати кімнату у західному крилі замку. З тої сторони відкривається прекрасний краєвид на піски Насіми.

- Дякую вам... тобто тобі! – подякувала я.

- Немає за що! У нас так давно не було гостів, тим більше – таких як ти. – Аламея знову посміхнулася та погладила мене по руці.

- В мені немає нічого особливого! – тобто є, але не люблю я цієї метушні навколо своєї персони.

- Ти не права. Саме твоє існування – доказ того, що людство вступає у нову еру. – вона підняла догори вказівний палець правої руки, надаючи важливості своїм словам. – Це зараз ти єдина, хто володіє кількома стихіями, але не означає, що завтра не з’явиться ціле покоління універсалів.

- Ви бачили це у своїх видіннях? – я аж нахилилася всім тілом до цієї загадкової жінки. Вона хитро посміхнулася.

- Я багато що бачила, але не все можна розказувати. – я вже встигла засмутитися, коли віщунка продовжила: – Однак у тебе дуже цікава доля. Нічого не бійся, вір у свою силу і тоді у тебе все вийде. – вона поставила на стіл пусту чашку і піднялася. – Ну що, ходімо глянемо, що приготував сьогодні повар. – і ми спустилися на кілька витків униз до їдальні.

Погодували мене цілком таки земною курятиною та салатом. Від дивного жовтого пюре я відмовилася. Запивши все ще одною порцією чаю з бісквітним тістечком, ми подякували шеф-повару та спустилися вниз до центрального холу, де з годину тому голови найнебезпечніших кланів кринесли мені посмертні клятви. Від цієї думки у мене пробіглись тілом мурашки.