Розділ 3

Яскраве сонце Серапіону залило світлом північ материка. Взагалі, цього року весна напрочуд тепла та сонячна, як для суворого клімату Лагосу. Сніг розтанув ще у середині березня, а кінець квітня тішить вісімнадцятиградусним теплом та лагідним вітром. Вітки дерев рясно вкрилися бруньками, квітами та молодим листям, а земля відростила густий трав’яний покрив. Всюди чується пташина пісня. Просто краса!

У королівському саду Блакитного замку сьогодні людно. Близько десятка людей зібралося на  круглу площу поруч з брамою аби провести мене в небезпечну подорож. Головні діючі герої шоу, звісно, Карлайн, Івета та Яніна. Вони відкриють та утримуватимуть портал, поки магія переноситиме частини мого тіла з одного світу в інший. Поруч напівколом вистроїлися, Астолій з Нінель, юний лорд Жордж вір Аргон, Селіна, а поруч з нею її коханий Есфіль.

Так-так, ці двоє не стали чекати мого від’їзду і заявили про свої почуття ватажку клану артефактників уже на наступний день, як я зняла із того прокляття. Сказати, що Карл був у глибокому ступорі – це нічого не сказати, проте справжньому коханні не можна опиратися і він, хоч і знехотя, проте дав своє благословення на їх союз.

По іншу руку Селіни стояла вище згадана леді Кароліна. Нею виявилася дуже красива та принадна жінка, з виду – ровесниця Івети. Як і всі артефактори, вона має темні очі, а її смоляне волосся спадало на тендітні плечі та пишні груди красивими великими кудрями. Жінка стала постійною супутницею дочки Карлайна після їхнього з Есфільом перформенсу і, буцім-то, виконує роль досвідченої наглядачки за юною парою. Проте, як поділилася спостереженням Аеліта, та лише постійно ошивається біля Карлового кабінету та бібліотеки. Уф! От так наполегливість. Мені навіть на секунду стало шкода свого друга, але лише на секунду. Коли я помітила, яким голодним поглядом той проводжає у слід леді фон Гавот, усе стало на свої місця. Що ж, не маленькі – самі розберуться.

Після кількох хвилин сльозливих прощань та побажань хорошої дороги, мене нарешті випустили з обіймів, тоді я скинула плащ і попрямувала до арки. Приємний весняний вітер роздував шифонові складки на моїй, прямо кажучи, досить відвертій сукні і від цього на тілі моментально виступили сироти. Брр... Карлайн та Івета наполягли, щоб я з’явилася на Теї у статусі аби легше було домовитися з тутешніми керівниками. Тому на мені легка блакитна сукня Тейського крою, принаймні тих часів, що описані у старих архівах, а волосся оперезане ланцюгом з косичок і хвилями спадає на спину, прикриваючи талісман-тату. Корону одягати не стала, так як не являюсь діючою королевою, проте маленьку срібну діадему принцеси Лагосу мені все ж вплели. Так би мовити, нема чого ганьбити королівство під час дипломатичного візиту.

- Готова? – запитує збоку Карлайн. Набираю повні груди повітря, повільно видихаю, опановуючи хвилювання, та киваю на знак згоди. Відступати пізно.

Чаклуни беруться за руки навколо мене, торкаючись ободів брами з ліва та справа, таким чином замикаючи магічний контур. Далі вони починають читати закляття переносу, вплітаючи у те координати місця призначення. Після третього кола, брама засяяла та налилася блискучим молочним світлом. Я затамувала подих, теж саме зробили всі навколо. Історія Серапіону зустрічала воістину легендарний момент і, якщо хоч у когось до цього були сумніви у можливості повернення на Тею, то сьогодні вони розвіялися.

- До скорої зустрічі! – помахала на прощання усім навколо і зробила крок уперед.

Моє тіло миттєво окутало покривало магії. На відміну від порталу між Серапіоном та Землею, процес портації виявився врази приємнішим. Здалося, ніби у мене виросли за спиною крила і я лечу та лечу десь високо в небі, оминаючи хмари. Відчуття легкості закінчилося так само раптово як і почалося. Я відчула тверду поверхню під ногами, схожу на камінь. Розуміючи, що певно це і є моя зупинка, роблю крок уперед. Молочна пилина магії розвіюється, а мені в ніздрі ударяється гаряче сухе пустельне повітря. Схоже я таки на місці. Відкриваю очі та зустрічаюся зі зляканими очима людей навколо. Роблю ще крок і роззираюся навкруги.

Молочна магія у арці за спиною повільно розсіюється у повітрі. Я стою посеред схожої площі, з якої вирушала, от тільки замість саду по периметру стоять кам’яні стіни замку. Його високі шпилі, здається, пронизують саме небо.

- Вау... – невтримуюся від захоплення я.

А між тим, на площі все скупчуються люди аби роздивитися іносвітню гостю. В їхніх очах легко прочитала страх та занепокоєння. Вся ситуація нагадала мені мій перший візит у цілительські поселення ще за часів Серапіонської імперії. Такі ж загнані та стривожені люди, в такому ж обдертому одязі, з таким же ворожим виглядом. От тільки замість вил у цих мечі та щити в руках. Я звісно не очікувала на теплий прийом, але щоб настільки! Варто одразу прояснити ситуацію, тож підіймаю руки догори та говорю на тейській:

- Я прийшла з миром та не бажаю вам зла. Чи може мені хтось сказати, куди я перенеслася? – певна річ, мої слова не мали абсолютного ніякого ефекту. На щастя я до цього звикла, а тому зраділа вже тому, що отримала відповідь.

- Це Тінатін. Центральний замок Авіталю. – відповів чийсь голос зліва.

В голові одразу закрутилися мої знання про Тею. Авіталь... здається це їхня столиця, а отже я в правильному місці. Полегшено видихаю та посміхаюся, посилаючи заспокійливі імпульси у агресивну масу.

- Тоді я прийшла за адресою. Чи можу поговорити з головою клану магів духу, чи королем? Я не знаю яка у вас ієрархія, пробачте... – одразу вибачаюсь за невігластво і підмічаю, як третина сигналів повернулася рекошетом до мене. «Менталісти» - швидко здогадалася я.